Аранжування другого дихання
Стою в злобній черзі. Ні, зовсім не за чимось отаким — який нині може бути дефіцит?! Окрім, мабуть, грошей, але за ними вже всім веліли не займати. Переводжу час у нудному натовпі якраз для того, щоб віддати свої гроші. Тепер з’явився щомісячний новий дратівливий ритуал — вистоювання перед касою з чисельними комунальними квитанціями.
— Чекаю, як дурна, від моря погоди. Ти там прикрий мене, спізнююся напевно, — чую чийсь сигнал на мобільнику.
— Це ваші проблеми, — голос з боку касира, до речі, далеко не нейтральний як годиться. — Ви загальну суму не написали, рахувати не зобов’язана. Потім скаржитиметеся, що не ті цифри вказала, нажилася мимохідь. Самі відповідайте за свої борги.
— Потерпи — нудити скоро перестане. Не потрібно робити. Повір мені — це не є вічним, — радить комусь жінка поруч. — Не повторюй моїх помилок! Можливо, ця абсолютно людська порада врятувала чиєсь життя. Виходить черга навіть допомогла — знайшовся час вчасно зупинити, знайти слова, вмовити. Мимоволі фіксую і зовсім мені непотрібне, бажаючи того чи ні реагую на сторонні розмови довкола. Виходить щось схоже на пасивне куріння в людському вирі.
Черга рухається повільно, багато хто платить ще й за весь відділ, або сусідів, так що час варто розраховувати із запасом. Мовчу, щоб не втручатися до розмов. Знаю, скоро почнуть переходити на особи. У цій випадковій аудиторії вже з’явилися свої лідери — вони знають анітрохи не більше решти, але вважають обов’язковим усоте брикнути тих, хто в чергах не стоїть і не дуже й хвилюється, що думає про них ось, скажімо, дядечко, який сів на єдиний стілець , — ноги втомилися. Щоправда: чули, собі ж вони платню вже додали, а в дітей сніданки забрали. Хто такі «вони» не пояснюється — всім ясно: наше всі — підкупольні і знову ресурсні. Хто б мав сумнів. Було б їх на нашій шиї поменше, бурчав усе той же голос, може й жилося б легше. Ще подивимося, хто з цих тиловиків піде на фронт, це ж не трибуни блокувати та пам’ятники руйнувати. Замість того, щоб продати їх колекціонерам. Щоправда, не знаю кому вони знадобляться. Я б їм першим повістки відніс — вже розмовляв сам із собою дід. Всі втомилися слухати одне й те ж саме і вдома, і на роботі. Поганий початок дня — шкодувала себе, просто зранку вже начебто з панамкою, яка з’їхала. Головне, не за моєю волею, все нав’язано якимось тотальним нестикуванням. Щодня доводиться продиратися крізь гущавину. Причому, зрозуміло, що зараз бубоніти з приводу такої побутової нісенітниці негідно. Щоденна хроніка підказує — це пекло в нас щастям зветься. Адже в столиці все, начебто, спокійно, або майже все, або я чогось не знаю.
Зайшовши до свого під’їзду, я побачила двірника. Зрозуміла — прийшов перевідати Сергія з першого поверху. Може, ще без повістки. Звичайно, хлопець уже дорослий, але я пам’ятаю його молодшим школярем. Ось і достиг до своєї війни. Він часто палив на сходовому майданчику разом із мамою — спадковість така. Пробігаючи повз, завжди тихо сердилася, спочатку мовчки, потім робила зауваження, прохала палити в своєму помешканні, що є логічним. Парубок завжди винувато посміхався, начебто вибачаючись, а мама на мене сильно образилася, навіть нагадала вічне — хто не палить і не п’є... Далі знаємо. Зараз би сказала, розуміючи, що вона дуже хвилюється, адже син єдиний — пали; страшно. Вже краще б вони мирно стояли на майданчику, із запізненням, ще раз зітхнула. Міні-зріз нашої дійсності такий: вершки й корінці чітко дистанційовано, посередині метушиться народ із його звичайними проблемами, що однаково помітно і за мирного часу, і точно так само, в сьогоднішнє. У місцях, де справи плинуть жвавенько цей самий народ не буває і, на щастя, не знає скільки коштують послуги в царській ветеринарній перукарні, у косметологічних кабінетах із новітніми технологіями, в молодильних євроклініках. У хід іде все, навіть методики Голлівуду за останні сто років, звичайно, це так — для інтересу, адже зараз звучать екзотично і наївно прийоми 20-х років минулого сторіччя: маска з м’яса, катання підлогою, дієта з баранячих відбивних із ананасами. Мабуть, останній рецепт дуже навіть чудовий. Говорять, такої кількості баранини, як у середині двадцятих Америка не їла ніколи. Вважалося, що нежирне м’ясо прискорює травлення, а ананаси — додають енергії. Вірю на слово й відразу.
Дізналася про терапію з ніг на голову, про лимонний детокс, сенсорну депривацію, креми з плаценти, сюжети від каєнського перцю до скипидару. За плечима фабрики марень довга історія інколи дивакуватих методів лікування, модних дієт і немислимих фізичних вправ. І все — заради захисту тіла й кар’єри від неминучого в’янення. Звичайно, хотілося б розпитати про це неземних дамочок, таких, що не вилазять із ящика, як же вони вивільняють колір і текстуру свіжої шкіри (навіть якщо це вже вп’яте, а свіжості і поготів немає), але є гроші, запрацьовані в боротьбі за наше благополуччя. Щоправда, вони не враховують, вибравши професію більш ніж публічну, що все, як на долоні. Інколи навіть, не будучи балериною, але колись усе ж таки відвідувала гурток, ловлю себе, зіткнувшись з чиїмось підбадьореним обличчям, на нелогічних порівняннях: тут неточний батман, брудненька діагональ, а це й геть зовсім на половину ноги. Буває так захоплюся, що основну думку розмови втрачу і в результаті ясно — не вдарило в яблучко. За такі грошенята грим має бути непомітніше, зараз, до речі, наймодніше — вдавати природність. Ось і гадаю — чим жінка, тим більше помітна, може компенсувати відсутність смаку. Звичайно, скромністю. Здаватися консервативною і навіть нудною — менше зло. Краще прибрати, аніж додати. До того ж, кожен прострочений продукт — токсичний, навіть якщо в нас звично вважається — якщо не смертельне, значить, якісне.
Ось так, переказавши все, що почула в черзі, несподівано дістала незапланований релакс у якомусь випадковому царстві намистинок. Причому в крамницях одягу майже ніхто нічого не купує, ось і в моїй мобілці одні принадні знижкові пропозиції. Та хто на них клюне за такої ситуації. Тут же, в дешевій крамничці, побачила стільки натхненних дівочих облич, природних від молодості до того ж не вторинної, що розслабилася миттєво. Незаможні юні панночки так зосереджено й легко пурхаючи від однієї полиці до іншої, вибирали собі намиста. Для саморобних намист, а хто задумав своїми руками змайструвати оберіг для коханого, або підвіску, сережки.
Дівчатка готуються до весни, це безперечно до миру. Намистинку до намистинки — і ось воно друге дихання, як бонус. Дістається навіть тим, хто просто спостерігає за цією простенькою творчістю.
Як набридли ділові, вони постійно хочуть вирвати у тебе, чоловіки, віжки з рук, сказав своєму приятелеві якийсь злегка втомлений малий. Ось ради таких милих і ласкавих варто жили рвати.
Одружуся, неодмінно одружуся, спалахнув він.
Хто до речі сказав, що дівчата вибирали там лише намиста? Адже друге дихання готувати варто заздалегідь. До весни ж — геть-зовсім мало!
