Біля витоків виборчої лихоманки
Телеканали країни дедалі активніше включаються у виборчу агітацію і стають дедалі менш інформативними й цікавими. Що цілком нормально для олігархічного ТБ... Адже у нього є свої, найголовніші глядачі, які його спонсорують, а в період виборів повинні «політично відбити» витрачене. ТБ — занадто дороге задоволення, щоб хтось оплачував його з «любові до мистецтва». Тим паче що в Україні — це ніякий не бізнес, а інструмент політичного впливу. Тут діє інша, ніж у Маркса формула: гроші — пропаганда — влада, влада — пропаганда — гроші... Тож трудівники телеефіру, погуляли якийсь час і досить, час працювати, відпрацьовувати, забезпечувати благодійнику електоральний успіх. Багато учасників майбутніх перегонів цілими днями не злазять з екрану, мігруючи з каналу на канал. Від їхніх незмінних личок вже починає нудити. Хтось із них намагається винайти щось нове, але більшість тримається за перевірені часом агітаційні схеми.
Тут ось днями подивився рекламний ролик Ю.В.Тимошенко. Дуже відомий: ангельський голосок Юлі, очі такі чесні, чесні й глибоке співчуття до українців, що потерпають від злиднів, настільки глибоке, що починаєш вірити, що й сама Тимошенко живе на 100 доларів на місяць... Раніше у неї цей репертуар спрацьовував. Чи спрацює тепер? Хоча, звичайно, любить наш народ слізну сентиментальність у стилі індійського фільму...
Останніми днями з’явилася інформація про те, що нібито Віктор Медведчук придбав канали «112» та NEWS ONE. Не знаю, але на екрані цих телеканалів у рухомому рядку з’явилося безліч цитат із «класика» Медведчука...
А буквально днями на тому самому «112» провідний Павло Кужеєв з колегою розмовляли з фігурантом списку Богдана Буткевича паном Костем Бондаренком, який викладав свої фірмові ідеї тотального критицизму щодо України. Мовляв, операція СБУ з Аркадієм Бабченком цілковито дискредитувала Україну у світі. Багато років споглядаю цього Костя в різних телевізійних ресурсах і повністю переконався: боронь Боже вірити цьому діячеві. До речі, ведуча «112» нагадала Бондаренку про те, що його підпис був у «чорній» платіжній відомості Партії регіонів. Бондаренко у відповідь хихотів і викручувався... У наших трудівників ефіру з’явилася нова схема забезпечення високих рейтингів за допомогою скандалу, штучно спровокованого у студії. Щоб не морочити собі голову й нічого не вигадувати, не мучитися у творчих терзаннях, досить запросити в передачу людей з полярними поглядами й переконаннями і зіштовхнути їх лобами. Тоді через певний час вони обов’язково вчіпляться один в одного. На «ZIK» у Тетяни Даниленко ця нехитра методологія втілилася в програму «Гра Z вогнем». Останнього відомого мені разу вона запросила з одного боку лібералів і членів ЛГБТ-спільноти, а з іншого — членів національно патріотичних організацій, ветеранів АТО. Все пішло так, як і очікувалося. Конфлікт був неминучий і він стався. Треба сказати, що у правозахисників, лібералів, ЛГБТ є чимало ідеологічно вразливих місць і слід віддати належне представникам правих сил, які зуміли досить кваліфіковано цим скористатися. Нещодавно на католицькому радіо «Марія» почув одного мудрого ксьондза, який зауважив, що правозахисники в ім’я захисту прав 2-3% населення готові легко пожертвувати правами 90% людей. Причому, вони захищають якихось обраних людей при повному презирстві до інших, права яких, на погляд правозахисту, уваги не заслуговують, оскільки носії цих прав з якоїсь причини правозахисникам не симпатичні. Вони виступають на захист меншин, а права більшості, за замовчуванням, можуть абсолютно ігноруватися.
Чому представникам окремих меншин правозахисниками дозволено практично все? Чому їм можна порушувати закони, начхати на права інших людей, а правозахисники їх за це не засуджують? Закон має бути один для всіх і не потрібно дозволяти представникам меншин його порушувати, виправдовуючись етнічними особливостями, традиціями, звичками тощо.
Треба відзначити, що в суспільстві існує стійка недовіра до правозахисників-грантоїдів, до «антикорупціонерів»-грантоїдів. Чи не маніпулюють іноземні структури тими, хто отримує від них гроші? Як то кажуть, «скачи враже, як пан каже...» Чи не є фінансово залежні правозахисники засобом впливу іноземних структур на українське суспільство та державу? У чиїх інтересах? Невже українських?
Здивувала сама постановка питання на «ZIK»: «небезпека праворадикальних рухів для української демократії». І це при тому, що за свою історію українці найбільше постраждали саме від лівих, а не правих екстремістів, зокрема від лівоекстремістською диктатури, яка проіснувала на наших землях 70 років. Ліберал пан Лихачов заявив у студії «ZIK», що жодної загрози з боку лівих екстремістів він не бачить. Чи не хоче бачити? Заява Лихачова вчергове розкриває очі на ідеологічну генеалогію самих борців проти правих рухів.
Представник правих Євген Карась сказав, що ЛГБТ і пані Шевченко, яка виступила від них на «ZIK» 2014 року, демонстративно відмовилися займатися волонтерством для української армії. Цілком закономірно для цього середовища, яке не часто було помічено в українському патріотизмі. Правозахисники наполегливо заперечували існування етнічної злочинності, хоча це для будь-якого серйозного кримінолога вже давно є банальною істиною. Показово, що 80% телеглядачів під час голосування заявили, що не вважають праві рухи загрозою Україні. Швидше навпаки... На «5-му каналі» у вечірній студії Романа Чайки була присутня відома громадська активістка з Одеси Зоя Казанджи. Спочатку поговорили про штурм шахтарями, «афганцями» та чорнобильцями Верховної Ради. Чайка назвав одного з ватажків, профспілкового лідера Волинця «шахтарем Ахметова» й висловив здивування, що шахтарі не штурмують офіс фірми «ДТЕК». Судячи з усього, такі популістські мітинги набиратимуть обертів ближче до виборів.
Потім повернулися до ситуації в Одесі. На думку пані Казанджи, трагедія 2 травня 2014 року в місті мала й позитивне геополітичне значення, давши зрозуміти РФ, що Росія не зможе прийти до Одеси і там нічого не станеться. Вона згадала цікавий епізод: колишній глава Одеської обласної адміністрації Ігор Палиця виплатив родинам загиблих бунтівників, жертв 2 травня, по 200 тисяч гривень компенсації. Родини гроші взяли. Але коли вони почали стверджувати, що їх загиблі родичі — герої, Палиця сказав: «Герої зараз сидять в окопах. Вони змушені там сидіти, тому що ваші діти кликали Путіна до Одеси». Принциповість пана Палиці (настільки невластива політикам України!) викликає повагу. Як рідко у нас ось так прямо і чесно, в очі кажуть правду. Показово, що ніхто з потерпілих від грошей «хунти» не відмовився. А могли б гордовито кинути Палиці в обличчя цю компенсацію. Але не кинули... На жаль, центральна влада є не настільки принциповою, як колишній глава Одеської адміністрації, оскільки й досі в Києві бояться називати антиукраїнських бунтівників бунтівниками, а російську агентуру — агентурою...
