«Брудні бомби» Путіна
«17.04—23.04.2015»
Спершу, звісно, про «найбруднішу бомбу». Ще в 40-50-ті роки спочатку фантасти, а потім уже й учені-зброярі зміркували, що зброєю масового ураження може стати не лише неймовірно дорога й неймовірно трудомістка у створенні атомна бомба. Радіоактивні матеріали, навіть незбагачена сировина, самі по собі є зброєю масового ураження, й розпилення їх у густонаселеній території неминуче призведе до десятків тисяч смертей, радіоактивного зараження й, відповідно, непридатності для господарської діяльності сільськогосподарських угідь і промислових об’єктів. Наш Чорнобиль приклад цього — адже радіоактивне забруднення в результаті вибуху на Чорнобильській АЕС ідеально відповідає наслідкам вибуху такої «брудної бомби».
• Унаслідок того, що «брудна бомба» не має негайного приголомшуючого ефекту це просто контейнер з радіоактивними матеріалами — військового значення вона не має, зате є ідеальною зброєю для терористів і щоденним кошмаром для всіх спецслужб світу. Адже, на відміну від збройового плутонію та високотехнологічних комплектуючих ядерної бомби, контейнер радіоактивних відходів роздобути набагато легше — їх у будь-якій поліклініці в надлишку. Рік тому скандал з ввезенням «брудної бомби» з території Придністров’я вибухнув і в Україні. 5 травня 2014 року СБУ повідомила про злочинну групу у складі 8 українців і одного росіянина, які ввезли на територію України саморобний контейнер з 1,5 кілограмами радіоактивної речовини, яку нібито вони збиралися (або могли) використовувати для висаджування «брудної бомби» на сході України. Судячи з того, що історія ця, як часто трапляється після брифінгів у СБУ й МВС, продовження у вигляді суду й вироку не мала, насправді виїденого яйця вона не коштувала. Словом, історія забулася, але радіоактивний інформаційний осад від неї залишився.
Усі спецслужби планети одним миром мазані, що вже там казати про пострадянський простір, де їхні традиції й методи роботи сходять до сумної пам’яті КДБ. І вже якщо українські спецслужби у своїх інтересах не погребували вкиданням з приводу нібито російського сліду в історії з нібито ввезенням до України «брудної бомби», то хто може заборонити це росіянам? Тим паче що українські політики самі охоче підставляються. — Правильно, ніхто. Причому, на відміну від СБУ, ФСБ це робить з традиційним для Росії розмахом і навіть шиком.
• Нинішня історія почалася 9 квітня 2015 року, коли в Головному ситуаційному центрі Ради національної безпеки й оборони України її секретар Олександр Турчинов проводив презентацію Стратегії національної безпеки України. Він говорив про безальтернативність для України курсу на вступ до НАТО (тут лише нагадаю, що вже через тиждень міністр закордонних справ України Павло Клімкін в інтерв’ю «Європейській правді» розповідав про необхідність пошуку «альтернативних варіантів забезпечення безпеки України» за умови продовження пасивності з боку НАТО) як єдино можливого засобу протистояти агресивним устремлінням Росії. Потім він розповів про роботи над відновленням ракетного щита України — зауважу, двічі необхідного і з міркувань оборони, і через необхідність терміново рятувати «Південмаш», про створення системи аерокосмічної розвідки України... Багато чого було, причому з прямими включеннями з місць, щоб журналістська братія не дай бог не заснула на тривалому заході. Ближче до кінця були, звичайно, й запитання журналістів, частина яких, як показали наступні події, краще б все-таки міцно спала.
Перше ж запитання, яке поставив журналіст, що залишився анонімним, стосувалося перспектив повернення ядерного статусу України. Слово взяв глава Інституту стратегічних досліджень, екссекретар РНБО Володимир Павлович Горбулін, який дуже доступно, детально й просторікувато пояснив, чому це неможливо: а) з політичних; б) з технічних причин. Але наша журналістська братія, як добре відомо, дуже часто, наскільки неосвічена, настільки ж і напориста. «Ну то чи не можна нам хоча б «брудну бомбу» зробити?!» — з дитячою наївністю й надією в голосі продовжив своє запитання зажурений журналіст. І ось тут наш глибоко мною шанований Олександр Турчинов, який з’їв не одну зграю собак у дуже багатьох питаннях політики, припустився рідкісної для своєї репутації помилки. Йому б вилаятися по-чоловічому — мовляв, хочеш «брудної бомби», то ми на ній з 1986 року живемо. Така бомба не знає кордонів, і радіоактивна хмара від Чорнобиля не лише заразила сотні тисяч гектарів в Україні, Білорусі та Росії, а й двічі обігнуло земну кулю. — Нормальна реакція, неминуча, наприклад, у Японії, що постраждала від ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі. Та куди нам поки до Японії. Але Олександр Валентинович, на жаль, спробував урезонити хлопця з журналісткою скориночкою, що загрався, іншим шляхом, просторікувато пояснивши йому, що про такі речі не прийнято розмовляти вголос й що тут йдеться про створення оборонного щита України, ефективної зброї, а не іграшки для терористичних атак. — На жаль, будь-яка спроба відповісти на поставлене безглузде запитання, по суті, неминуче веде до програшної позиції.
• Природно, що російські ЗМІ негайно повідомили про підступні плани України створити «брудну бомбу», а російські телеканали показали сюжети, в яких, утім, слова самого Турчинова замінювалися дикторським текстом, — змонтувати із запису відповіді секретаря РНБО щось хоч трохи схоже на цей фейк навіть у російських майстрів з великої дороги не виходило. А вже через кілька годин того ж дня російський віце-прем’єр Дмитро Рогозін у властивій йому манері професійного дипломата і з витонченістю доктора філософських наук у посудній лавці прокоментував ці «слова Турчинова» словом, яке не з утішного боку характеризує його розумові здібності і яке як в українському, так і в російському телеефірі прийнято замінювати писком. Утім, подібні характеристики з вуст російських політиків останнім часом можна визнати швидше компліментом — гірше якщо хвалять. Два дні після цього фейку дзвеніло інформаційне відлуння на сайтах фейкових новин і в соціальних мережах, а потім неминуче затихнуло під спудом сотень нових подібних же вигадок російської пропагандистської машини.
І ось у середу, через два тижні після першої інформаційної хвилі, російський пропагандистський монстр підняв другу. — Так буває в природі. У гігантських рослиноїдних динозаврів, як стверджують палеонтологи, через величезні розміри тіла було цілих два мозки, і другий нервовий вузол у районі крижів відповідав за координацію рухів. Так і в Росії, цілих два тижні знадобилося, щоб нервовий сигнал дійшов від куприка до голови — від Рогозіна до Лаврова. Хоч би як там було, російське МЗС у середу вибухнуло нотою, в якій заявило, що Україна в цьому випадку поставила себе в ряд держав-ізгоїв. Заявив, забувши про власні колоди в сліпому оці — і про «ядерний попіл Кисельова», і про заяву про превентивний ядерний удар по Заходу генерала Якубова, і про публічні одкровення самого російського президента про його готовність застосувати ядерну зброю при анексії Криму. І про не раз озвучені плани Росії перетворити анексований Крим на ядерну базу південного угруповання російських військ. Не кажучи вже про Будапештський меморандум, у якому Росія в обмін на відмову від ядерної зброї виступала гарантом незалежності й територіальній цілісності України...
• Що там «брудна бомба»... Ще один фейк у черзі розіпнутих хлопчиків і фосфорних бомбардувань. Ще один інформаційний продукт виключно для внутрішньоросійського споживача — як замінник імпортних продуктів. Сьогодні, окрім росіян, ніхто цьому вже не вірить. Страшніше сотень радіоактивних «брудних бомб» були інформаційні «брудні бомби», які півтора десятиліття дбайливо закладала російська пропаганда по всьому пострадянському простору. Бомби міжнаціональної ворожнечі, бомби нетерпимості, бомби неоімперської ідеології та великодержавного шовінізму. Жоден Чорнобиль не порівняти за довготривалими наслідками з цим нещадним бомбардуванням свідомості сотень мільйонів людей, з цією головною «брудною бомбою» Путіна. Оцінити з правової точки зору цю зброю масового ураження, виробити надійний механізм захисту, завдання, без вирішення якого не перемогти в сьогоднішній новій великій гібридній війні.
