Брязкальця
Найкращий спосіб відволікти увагу від внутрішніх проблем — перемкнути її на зовнішнього ворога
Коли батьки трясуть брязкальцем над немовлям, що кричить, вони використовують простий прийом перемикання уваги. У цю мить маленька людина припиняє думати про те, що їй холодно лежати в мокрому памперсі й здивовано розглядає велику людину, яка займається казна-чим. Весь минулий тиждень росіяни чекали вироку Путіна щодо пенсій. Путін виступив 29.08 і запропонував «поставитися з розумінням» до того, що, оскільки 73 роки тому у нас закінчилася Велика Вітчизняна, в 90-х був кошмар, а зараз ми почали жити довго й добре, то він змушений нас пограбувати.
Придворні холуї тут-таки влаштували овації й почали розповідати, який Путін мудрий, людяний і відповідальний. «Путін сьогодні узяв на себе особисту, персоніфіковану, дуже ризиковану відповідальність за найнепопулярнішу реформу. Відповідальність особисту. А міг би й не брати. А узяв», — написала Маргарита Симоньян у своєму твітері. А дійсно, міг би й не брати. Зник би на два-три тижні, як прем’єр Медведєв, а потім як ні в чому не бувало занурився б у проблеми шкільних туалетів. А за вкрадені пенсії нехай би спікер Володін відповідав, наводячи як приклад свою маму, колишню вчительку, яка у віці 72 років зайнялася бізнесом і змогла купити 400-метрову квартиру в Москві вартістю близько 230 мільйонів рублів.
Явно не всі росіяни поділяють захват Маргарити Симоньян, не всі колишні вчительки здатні робити покупки за сотні мільйонів, і в надрах російського колективного несвідомого почало утворюватися певне дивне відчуття. Російський народ-немовля відчув себе незатишно й почав набирати повітря, щоб закричати. І тут на допомогу владі прийшов телевізор, і по всіх каналах пішли брязкальця.
Найкращий спосіб відволікти увагу від внутрішніх проблем — перемкнути її на зовнішнього ворога. А тут якраз минулого тижня помер сенатор Джон Маккейн, який у російській міфології був представлений як еталонний ворог Росії. І Скабєєва з Поповим усю програму «60 хвилин» від 28.08.2018 обливали брудом небіжчика.
Для цієї мети був, звісно, запрошений Ж., оскільки мало хто здатен говорити й робити мерзенності з таким захватом, як ця людина. Треба було бачити, з яким задоволенням Попов і Скабєєва слухали Ж., коли він верещав: «У клітку треба було посадити Маккейна і возити його по всьому світу!» Анінайменшого заперечення в студії не викликало маревне твердження лідера ЛДПР, коли він обізвав покійного сенатора «сталіністом».
Решта учасників «60 хвилин» не дуже відставали від біснуватого Ж., і кожен з них постарався виконати свій сольний танець на кістках Джона Маккейна. Танець колишнього ліберала і колишнього демократа Сергія Станкевича, зважаючи на його біографію, виглядав особливо огидно. «Він, Маккейн, був не потрібен і Америці, — радісно повідомив Станкевич, — він двічі програв вибори». Джон Маккейн, дійсно, на виборах 2008 року набрав 45,7% і програв Обамі, а на республіканських праймериз 2000 року набрав 42% і програв Бушу-молодшому. При цьому він двічі обирався членом Палати представників Конгресу США і п’ять разів вигравав вибори до Сенату з результатами від 58,7 до 77%. Різниця між сенатором Маккейном і колишнім депутатом Станкевичем у тому, що жителі штату Арізона, які сім разів обирали Маккейна до Конгресу США, завжди точно знали, за кого вони голосують, і ця людина їх жодного разу не обдурила, а от жителі Черемушкінського району Москви, які 1989-го обрали Станкевича народним депутатом СРСР, сьогодні заплювали всі екрани своїх телевізорів, дивлячись, як вчорашній демократ і ліберал Станкевич вугром звивається, щоб вписатися в путінський режим.
З Маккейна студія «60 хвилин» переключилася на США в цілому. «Це країна-чудовисько! Усе горить під ногами американців!» — вищав Ж. На доказ злочинів США у студії «60 хвилин» вивісили цифри жертв американської агресії. Особливо вражають 10 тисяч убитих громадян України, провину за загибель яких російський телевізор приписав Сполученим Штатам Америки. І смерть 300 тисяч сирійців теж, виявляється, цілком на совісті американців. Тобто російські ВКС, які, за визнанням Путіна, в Сирії дуже успішно випробовують свою зброю на живих людях, скидають на голови сирійцям ймовірно букети троянд, а не смертельні бомби.
Звична для російського телевізора атмосфера безумства стала особливо помітною, коли по віддаленому зв’язку в студії «60 хвилин» з’явився колишній міністр закордонних справ Росії Андрій Козирев, який, ймовірно, з цікавості прийняв запрошення взяти участь у шоу ненависті. Причому Андрій Володимирович не міг не розуміти, що вся ця ненависть буде обернена саме на нього, оскільки мало хто з російських політиків викликає таку люту злість у путіністів, як людина, яка намагалася повернути Росію від конфронтації зі світом до співпраці з ним.
Відповідаючи на запитання ведучого, в чому полягають національні інтереси Росії, Козирев спробував пояснити, що національний інтерес Росії не в тому, щоб допомагати КНДР і диктаторові в Сирії, а щоб змінити ситуацію, коли росіяни за тривалістю життя перебувають у другій сотні країн світу. «У Росії стільки проблем, а вас цікавить Америка», — співчутливо зауважив Козирев. Ведучий Попов ввімкнув стандартну платівку про те, як Америка доїть весь світ, а чому нам не можна, ми теж хочемо. «Давайте спершу винайдіть айфон», — у відповідь запропонував Козирев.
Після чого в студії вже ніхто нічого не чув, оскільки весь простір заповнив хрипкий виск Ж. «А хто телебачення винайшов? Зворикін, російський інженер! Хто вам дав соціологію? Усе дали росіяни, у вас нічого свого немає!» — захлинався Ж. Володимир Козьмич Зворикін, один з творців телебачення, дійсно, народився в Росії, як і Пітірим Олександрович Сорокін, засновник соціологічного факультету в Гарварді й президент Американської соціологічної асоціації. Але один з них — Зворикін — дивом врятувався від більшовицького розстрілу і втік до США, а другого, Сорокіна, більшовики вигнали з Росії в рамках ленінської спецоперації під назвою «філософський пароплав». Отже, головна причина, з якої російські мізки працюють на науку, технології й економіку США й інших країн Заходу, в тому, що при владі в Росії постійно опиняються ось такі Ж.
«Панове, ви мене в цирк запросили? — з посмішкою запитав Козирев, дивлячись на лідера ЛДПР, що біснувався. — Не розумію, чому у вас там клоунада».
Андрій Володимирович Козирев уже 6 років живе у США і, мабуть, вже забув, що таке Росія та її телевізор. Йому вже важко зрозуміти, що істеричний виск Ж., танці на могилі Маккейна, ненависть до США — все це брязкальце, яким трясуть, щоб відволікти росіян від мокрих памперсів у вигляді зникаючих пенсій, нестримно зростаючих цін, лютої корупції й дивовижного нахабства влади.
Брязкальце може дати короткочасний ефект. Памперси все одно доведеться міняти, а заразом і ідіотів з їхнім вічним брязкальцем. Та й населенню Росії час би вийти з дитячого віку.
