Букет на щодень
Того дня поверталася з базару зі звичайним фруктово-молочно-овочевим репертуаром у сумці і за звичкою з маленьким букетиком. Помаранчева соковитість календул і динний гарбуз, злегка визирнувши з сумки, підсилили колір букета, ось жінка, яка сидить у тролейбусі поруч, задивилася і тихо запитала — почому квіточки, вони такі милі. Почувши відповідь, зітхнула — навіть такий скромненький зараз собі дозволити не можу, а раніше завжди, крім пізньої осені і зими, удома у вазі стояли квіти, та й на робочому столі вони покращували настрій. Хотіла якось купити, дуже хотіла, але по п’ять-сім гривень за квітку, причому не екзот якийсь, їх взагалі не люблю, а так, за айстру. Ось так і живу — без звичних квітів і без багато чого іншого. Що тут пояснювати — сумно, хоч хтось і обуриться — подумаєш, без квітів, нам би такі турботи.
«Бійся задавлених почуттів — вони дуже токсичні» — читали разом дві старшокласниці якусь брошуру. Вони весело сміялися, схиливши голову над текстом, крутилися перед моїми очима і дивувалися — що це означає «задавлені почуття» і який дурень їх давить. Старечі розмови, вирішили, закрили чужу мудрість у м’якій обкладинці й заходилися обговорювати хлопчиська з класу, який навіть квіточки ніколи жодній із них не подарував. Жаднюга — зробили свій висновок і заспокоїлися, підрахувавши свою готівку — на каву з одним тістечком на двох вистачить. Не треба засмучуватися, все життя..., почали вони жартувати, а моя безквіткова сусідка закінчила відомий рядок раніше за них і по-своєму — не треба засмучуватися — все життя позаду. Що це за тролейбус такий трапився з філософськи орієнтованою публікою. Вийду краще і пройдуся пішки Пейзажною алеєю, а то сумно стало від цього жалю.
Жінки сьогодні стали більш зосередженими, активність у розмовах стала більш адресною і прицільною, неначе кожна дала собі команду вижити і допомогти витягнути сім’ю. Мої приклади явно не для глянсових журналів, але в цьому випадку, в тролейбусі, зовсім інша публіка, а розмови якраз ті, які стосуються багатьох, хто не краде або, може, не навчився, не вписався в заробляння, кому, врешті-решт, 50-плюс і вже має право (у нас переважно тільки теоретично, а в благополучних країнах це вважається кращим віком) на так званий Best age. Планка бажань помітно піднялася у тих, хто виростив дітей, маючи певні гроші, і хоче крокувати життям не кульгаючи, не озираючись і не запитуючи дозволу. Кожному зрозуміло, що тільки економічна свобода забезпечує справжню самодостатність. Про яку у нас ровесники по best параметрах тільки мріють. А на цьому тлі й минає життя, до того ж під співи вічно невинної влади. Але якщо, за можливості, не дратуючись, врівноваживши внутрішні бурі, подивитися на ситуацію, то й у нас не тільки бідні довкола, знову ж таки доводиться мимоволі весь час, ніби вибачаючись, уточнювати очевидне — злодійська вольниця і її потомство не в цьому контексті. Заспокоїти серце, звичайно, можна тим, що у багатьох від грошей, правильніше, їхньої кількості теж депресія, але це примітивно. Найкраще нікому не заздрити, цьому, дивлячись щодня телевізійні новини, можна навіть навчитися, адже домашній тренінг — кожному забезпечений. Тільки на звичну напівправду люди кращого віку вже не ведуться. Системне, витончене обкрадання свого населення завжди було у нас на висоті, але є ж межа. Здається, і її перейдено, то що — поставити хрест на всіх планах? Який же це best, подумала, якщо незнайомка зітхає за недоступними квіточками. Так, терміново, шукаю натхнення, даю собі команду і знаходжу. У гречаному меді. До речі, справжній купити непросто. Гречаних полів стало набагато менше. Пасічники скаржаться, що, якщо пощастить вивезти вулики далеко-далеко від оселі і знайти чесне поле, вивертаються, хвилюються, мотаються туди-сюди, весь час в голові одне — як там бджоли твої. Всі квапляться зайняти свою нішу. Нещодавно підійшла до прилавка фермерів, у яких купую на київському базарі молочну продукцію, і побачила свою улюблену продавчиню, яка якось особливо дзвінко і пустотливо уточнює у кожного, зваживши товар: «Хай буде, хай буде?» — з наголосом на останньому складі й життєрадісним сміхом. І вся черга, а до них завжди осіб із десять стоїть, їй відповідає посмішкою, передчуваючи покупку свіжої й апетитної продукції. Того дня до нас приєднався їхній односелець. Він пасічник, пропонуючи свій гречаний мед, розповідав детально, де бджілки промишляли, як мед і коли повинен зацукруватися, як не купити напівправду. На банках із медом помітила напис — зроблено в Наливайці. Знаю, що так називається хутір, де живуть фермери. Поряд із цим написом він продублював адресу англійською, і мені чомусь стало смішно. «Made — це аж занадто, хіба до вас забрідають за медом іноземці чи так — для форсу», — уточнила. «Якщо хочете, для самоповаги: продукція у мене відмінна, не хімічу, і ціна ненахабна. Нещодавно купили мед литовці, стверджуючи, що у них такої якості набагато дорожчий. До того ж вони насилу знайшли гречаний тільки у мене. Написав англійською, звичайно, для жарту, але купувати стали жвавіше. Індивідуальний підхід».
Одразу ж пригадала, що визначити вік самої гречаної крупи в маркеті досить складно, навіть намагатися не варто. Дата фасування завжди свіжа, але рік народження і з лупою не знайти. Зовні гречка може косити під молоду, але крупа досить швидко втрачає свої корисні властивості, тому бажано її з’їсти в рік збору нового урожаю. Звичайно, якщо пощастить знайти таку. Впарювання нетлінок у нас вельми поширене, але одні фантазерки і мене, загартовану, здивували. У парку, де випадково забарилася і не по мітила двох жвавих пані, які щось пропонували. Вимушено вслухалася й очманіла — це мазь від геморою, але вона чудово працює під очима, радили вони. І нічого усміхатися, налетіли на мене, не знаєте, а вже не вірите. На щастя, якогось чоловіка зацікавив їхній крам, мабуть, за прямими призначенням, вони відстали від мене, кинувши весь порив на дядечка.
Найеротичніша упряжка сьогодні — це гроші робити. Збуджує і ніколи не набридає.
Не треба засмучуватися...
