Чому не можна приймати такий закон про місцеві вибори. Частина 3
Законопроектом «Про місцеві вибори» №2831-3 від 28.05.2015р. запроваджується монополія партій на висунення кандидатів в депутати. Так окремі «партії» хочуть відрізати широкі кола громадян від впливу на місцеву владу. Тобто нас повертаються до системи, яка існувала після Помаранчевої революції та була ліквідована після Євромайдану. При тому, позапарламентські партії, планують підняти бар’єр до 5%, щоб викинути з процесу окрім громадянського суспільства, також потенційних конкурентів.
Чому не можна приймати такий закон про місцеві вибори. Частина 3.
Законопроектом «Про місцеві вибори» №2831-3 від 28.05.2015р. запроваджується монополія партій на висунення кандидатів в депутати окремих місцевих рад. Так окремі «партії» хочуть відрізати широкі кола громадян від впливу на місцеву владу, що суперечить як здоровому глузду, так і задекларованому курсу на децентралізацію. Тобто нас повертаються до системи, яка існувала після Помаранчевої революції та була ліквідована після Євромайдану. При тому, позапарламентські партії, планують підняти бар’єр до 5%, щоб викинути з процесу окрім громадянського суспільства, також потенційних конкурентів.
Станом на сьогодні в Україні існує значна кількість реальних та дієвих об’єднань громадян. Більше того, через значну активність громадських, волонтерських, благодійних, молодіжних та інших ініціатив, деякі експерти поспішили назвати наше суспільство громадянським. Звісно, до громадянського суспільства нам ще дуже далеко, але беззаперечним фактом є те, що громадські структури в Україні вже існують, вони реальні та діють по всій країні.
В той же час, жодної справжньої партії в Україні немає. Технологічні проекти олігархів, фан-клуби кандидатів в Президенти та окремих лідерів виникають та зникають, але жодної ідеологічної партії в парламенті немає. За найоптимістичнішими опитуваннями, кількість членів партій не перевищує 2-3% суспільства, а в той же час учасникам інших організацій є значно більше людей. Так, близько 17% людей мають відношення до волонтерського руху, а довіряють громадським структурам взагалі 45%.
Але інститути громадського суспільства, це не тільки активісти та волонтери. Це наприклад також об’єднання мешканців будинків та мікрорайонів. Їх учасниками є більше людей, ніж всіх активістів разом взятих, адже об’єднання власників житла вже існують в 20% багатоповерхівок. І це тільки початок. Так, станом на початок 2015 року в Україні налічується 16 569 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлових кооперативів, а також 1529 юридичних осіб – органів самоорганізації населення, в формі будинкових, квартальних, вуличних, мікрорайонних комітетів. Хай не всі з них ефективні, результативні та дієві, але значна частина їх належно виконує свої функції на місцевому рівні. Саме там вони, на відміну від осередків політичних партій, навчилися вирішуватиму місцеві проблеми. Тоді навіщо активістам будинків хочуть заборонити брати участь в місцевих виборах? Та для того, щоб вони не мали прямого доступу до бюджетних коштів, ресурсів, комунальних підприємств тощо, а продовжували бігати в «фейкові» партій, а ті могли придумовувати схеми з відкатами, корупцією та власними «інтересами».
А ще, окрім громадських формувань, ОСББ, кооперативів та ОСНів, на місцевому рівні активно працюють інші утворення:
- громадські, молодіжні організації, клуби, спортивні товариства;
- асоціації підприємців, професійні об’єднання;
- студентське та професійне самоврядування;
- благодійні фонди, меценати, благодійники;
- ветеранські організації, національно-культурні товариства;
- правозахисники, екологи, журналісти, в тому числі громадські, активісти сфери культури і т.д. і т.п.
То чому, оголосивши пріоритетним курсом децентралізацію, держава робить протилежне. Навіщо, замість запустити в місцеві ради активістів громадського суспільства та зробити незворотнім процес побудови місцевого самоврядування, депутати Верховної Ради хочуть встановити партійну монополію?
На мою думку, однією з причин, є небажання втратити владу через передання її людям реально. Адже в процесі децентралізації частина повноважень передається донизу, але якщо забезпечити формування зручних місцевих рад виключно з «своїх» людей, тоді жоден шматочок влади не буде втрачено. Все, що буде передано донизу, опиниться під контролем помічників тих людей, які це передали зверху. Відбудеться перекладання влади з однієї кишені в іншу, а люди побачать тільки процес, але не матимуть результатів. А з часом, коли суспільний запит на децентралізацію впаде, прийде нова хвиля суспільної апатії, можна буде розпочати зворотній процес – централізацію, тобто все повернути в початкові кишені.
Саме такий сценарій ми вже проходили після Помаранчевої революції. Тоді, щоб приборкати хвилю активності та відрізати громадянське суспільство від місцевих справ, була створена партійна монополія. Місцеві ради були укомплектовані Нашою Україною, Регіонами, БЮТ, Комуністами, Литвином тощо. З часом, Тимошенко та Янукович запустили зворотній процес централізації. І яка була реакція місцевої влади? Питання риторичне, замість бути локомотивом децентралізації, «партії» та місцеві ради стали її гальмом. Зараз, запропонований законопроект також є частинкою великого нового сценарію того, як олігархам приборками схвильоване та активоване суспільство, цього разу, після іншої революції та початку війни, яка ніяк не дає нам заснути, щоб прокинутися знову через 10 років. Прокинутися, і почати будувати знову місцеве самоврядування, яке в першу чергу представляє не партійні інтереси, а місцеві справи, учасниками вирішення яких є всі організації громадянського суспільства.
п.с.
В ці Дні ми святкуємо 19-років від прийняття Конституції України. Якщо прийняти даний законопроект, то один і той самий громадянин, в межах одного й того ж конституційного поля, не зможе балотуватися самовисуванням в депутати міської, районної, обласної ради, а також в раду об’єднаної громади міського рівня, але при тому може балотуватися без посередництва партій в Президенти, мери, старости, народні депутати, депутати сільської, селищної ради, ради об’єднаної громади в селі та селищі. Це конституційний абсурд, а не забезпечення права на місцеве самоврядування.
п.п.с.
В другій частині аналізу йдеться про системні помилки, в частині обрання місцевої влади в об’єднаних громадах, які безпідставно хочуть розділити на дві різні виборчі системи. Законопроект в окремих районах призводить до двовладдя, адже пропонується обрати фактично дві ради в одному районі, а деякі міста автори свідомо або помилково цілком позбавляють самоврядування. Детальніше про це ТУТ.
Перша частина аналізу законопроекту була про співвідношення з законом про статус місцевих депутатів. Виявляється, автори хочуть скасувати проміжні вибори місцевих депутатів, що унеможливить оновлення складу місцевих рад навіть у випадку відмови частини депутатів від мандатів, а наступним кроком відновити прямий або прихований імперативний мандант. Ознайомитися можна ТУТ.
Олександр Солонтай,
експерт Інституту Політичної Освіти
