Деінде, тільки не тут
Час від часу, але переважно в таку – огидну, брудну, сльотаву ? погоду мені стає сумно, і я починаю уявляти, що знаходжуся в якомусь іншому місці. Одному з улюблених: там, де мені було добре і тепло. У своєму ужгородському помешканні наливаю лютневого ранку кави з джезви, купленої в боснійському Мостарі, й намагаюся дивитися не у світлу пляму вікна, а втонути поглядом у чорній кавовій гущі. Якщо довго вдивлятися в неї, то за мить уява домальовує мощену великими каменями вулицю – таку теплу й вичовгану тисячами перехожих, що хотілося скинути сандалі і йти босяка. Нюх наче відчуває аромат щойно підсмаженого м’яса, й ніздрі починає лоскотати запах прянощів, що їх на місцевому базарі продають просто з великих полотняних мішків.
І ось я вже в дитинстві, забираю з сараю такий же полотняний міх, надворі сиріє осінь, але з мішка на мене війнуло літом і пшеницею. Я, взутийу завжди завеликі і скособочені ґумові човганці, намагаюся перестрибувати калюжі, але це жодного разу в житті у мене так і не вдалося, тож нога шубовсть у воду, і холод уже лізе вгору шкарпеткою. У підвалі набираю з дерев’яних ящиків яблука й твердіші кидаю в міх. Яблука холодні й вогкі, вкриті нальотом пари, таким самим, якбуває, коли хукаєш на скло, щоб потім на ньому щось намалювати або, вже доросліший, написати дурнувату непристойність. Цікаво, хто нахукав на ті яблука у підвалі, невже справді там жило чудовисько, яким мене лякали в дитинстві?
На цьому моменті прокидаюся: бічнівікна в машині запітніли, фари виривають із темряви одноманітну перспективу автобану, я піднімаю крісло й сідаю, довго крутячи шиєю в різні боки. Все тіло затекло, ноги затерпли, а очі печуть від утоми. У салоні авта приємно й тепло, грає ненав’язлива музика, принадно ряхтить яскравими кольорами панель радіо, зліва від мене мій друг тримає кермо, некліпно дивлячись перед себе. Це перший мій виїзд за кордон, після літературного виступу в німецькому місті Дармштадті ми через Люксембург їдемо до Парижа, щоб побачити вулицю Мухтар, не раз описану Гемінґвеєм. У мене ще немає водійських прав, і моєму приятелеві доводиться весь час провадити. Зате я маю ту розкіш, що можу о кожній порі пити. Що я й роблю, завзято прикладаючись до пляшки вина, завбачливо залишеної в бічних дверцятах машини. Спускаю шибку й закурюю цигарку, тягну кілька ковтків червоного сухого, мені стає добре, і я починаю мугикати вслід за мелодією на радіохвилі.
Сидимо у радіостудії в Белграді, мене запросили на інтерв’ю й я розказую про Україну, свої книжки, а насправді гарячково намагаюся вигадати жарт. Чомусь мені здається, що добрий дотеп цього паркого травневого дня може налаштувати сербських слухачів прихильніше до України. А сам ловлю себе на думці, що якось дуже швидко пролетіли ці роки, і тепер я знаходжуся вже по цей – як на мене, гірший – бік радіо. Як тої днини, коли я залишився вдома сам і грався в хірурга-дослідника. Першою моєю жертвою став барабан, який я просто пробив ножем. Але всередині зяяла пустка, що неабияк мене розчарувало, тому під гарячу руку мені потрапило крісло. У фільмі я бачив, що в такому можуть ховати коштовності. Роздерши дермантинову оббивку, я не знайшов нічого, та дослідницького запалу не втратив. Дідове радіо щебетало на підвіконні, мовби саме запрошувало. Викрутками я ще користуватися не вмів, тому просто довго бив приймачем об східці. Розлущивши його, наче волоський горіх, повитягував дротики і мікросхеми, почав бавитися в роботів, зовсім забувши, що сьогодні я хірург.
Хірург зайшов у палату й погладив мою кошлату голову, в якій ще крутилося після наркозу. Напередодні він вирізав мені апендицит, який я відчув, пензлюючи по вибоїстій дорозі Виноградова на своєму велосипеді «Тиса». Торкнувшись банківською карткою до рідера, я розблокував туристичний велосипед у центрі Вільнюса й вирушив відкривати цю столицю. Хотілося їсти, але я постановив об’їхати місто ще засвітла. Наразі можна було собі дозволити хіба коротку каву. Зупинившись, я помішую ложечкою гарячий напій, зажмурюю очі, а насправді я роблю те саме в своєму ужгородському помешканні. Крутиться, крутиться час…
