Декрет про війну
«13-19.12.2019»
Хіба лише ухвалення до цього часу непідйомних як для ласих до популізму українських парламентарів законів, на зразок подолання ганебного мораторію на продаж землі, могло б виправдати нинішню парламентську монобільшість, на перевірку не менш роз’єднану, інфантильну, бездарну, наскрізь корумповану, ніж парламентська коаліція в Раді минулого скликання. А то все виходить як із Законом про зняття недоторканості з депутатів, який, скасувавши її на словах, фактично лише зміцнив цю недоторканість. Ну, наче тобі більшовики. — Пообіцяли селянам землю — відібрали. А тепер із нашим «Декретом про мир» така ж біда.
Деякі стандарти соціальної поведінки, що зустрічаються у світі тварин, притаманні й людині. Скажімо, кожен собака, що виходить погуляти у двір, зупиняється позначити ті ж самі огорожі, стовпи, кущі, дерева, які позначив найперший собака, що гуляв у цьому дворі. У цьому сенсі, і новообраний Президент України зобов’язаний був особистою зустріччю засвідчити, що Нормандський формат і Мінські угоди працюють і за його каденції. Хоча це на Банковій так і не називали, — підтвердити дотримання Україною взятих на себе зобов’язань, тобто спадкоємність зовнішньої політики, скільки б команда нового президента не критикувала з цього приводу свого попередника. Як це робив у минулому Порошенко, і за це його самого, як тепер Зеленського, оголошували зрадником, продемонструвати світовій спільноті, що Україна робить усе, щоб домогтися миру, а причини невдачі цих зусиль криються не в нас.
Отже, претензії до Президента Зеленського не в рукостисканні з Путіним — тиснули Путіну руку і до нього, не у провалі інформаційної політики — за Порошенка зяючі дірки призвичаїлися прикривати патріотичним пафосом, навіть не у відсутності реальних результатів від миротворчих авансів Зеленського Кремлю — гаразд, антиросійські санкції в Євросоюзі ще на рік продовжили, а якщо зважати на врятованих із Росії заручників, вони навіть більші, ніж за Порошенка. Вони в невідповідності поступок, на які, відвівши наші війська з утриманих кров’ю позицій, пішла Україна заради того, щоб запостити декілька фотографій із Парижа.
За всієї несхожості підходів, обговорюючи результати паризької зустрічі, багаточисельні експерти сходилися в одному: якщо про щось і вдалося домовитися з Путіним у Парижі, окрім закріпленої на папері обіцянки домовлятися далі, — це обмін до Нового року полоненими, за принципом «усіх на усіх». Чергова зустріч контактної групи щодо Донбасу, яка закінчилася у цю середу в Мінську нічим, засвідчила, що в Кремлі ніхто не збирався виконувати ні взятих на себе обіцянок з обміну, ні навіть домовлятися щодо режиму припинення вогню. Виставивши свідомо нездійсненні вимоги, наприклад, ввівши до списків з обміну тих, що не мають жодного відношення до бойових дій на Донбасі бійців підрозділу «Беркут», причетних до масових убивств на Майдані, і вимагаючи навіть щодо них застосовування «процесуального очищення» — зняття звинувачень, кремлівські диригенти терористів із самого початку розраховували зірвати перемови. Щоб тепер прискорено продовжити юридичне оформлення двох терористичних квазідержав.
Про ці наміри Кремля ще до саміту Нормандської четвірки засвідчував ухвалений на початку грудня «закон» «Про державний кордон ДНР», що закріпив на папері претензії терористів щодо контролю над усією територією Донецької області, а також підготування в Донецьку «закону» про надання російській мові статусу єдиної державної. У своєму інтерв’ю РІА «Новості», спеціально приуроченому до першого дня зустрічі в Парижі, де начебто збиралися обговорювати повернення тимчасово окупованих районів Донбасу до складу України, «голова» «Народної ради» «ДНР» Володимир Бідьовка казав про наближення «законодавства» «ДНР» і «ЛНР», і про інтеграцію «законів» обох «республік», створених за зразком «інших регіонів Росії», — так і сказав — в правове поле Росії.
І ось, цієї середи, більш ніж через тиждень після Паризького саміту, аналогічний донецькому «закон» «Про державний кордон ЛНР» — в адміністративних кордонах усієї Луганської області — був прийнятий уже в Луганську. Нескладно здогадатися, що в ході подальших перемовин і у Мінську, і, можливо, в межах проанонсованої в Парижі березневої зустрічі «четвірки» в Берліні, Кремль і його сателіти наполягатимуть на «особливому статусі» терористичних анклавів саме в цих кордонах. — Мало того, що Кремль і не збирався домовлятися, терористи тепер на папері «законодавчо» закріпили свої територіальні претензії до України. А разом із ними і неможливість відновлення територіальної цілісності України мирним шляхом.
Як наслідок, обіцяний черговими «слугами народу» «мир без анексії та контрибуцій» обернувся навіть не «замороженим конфліктом» — першим кроком на шляху до миру, а просто відкладеною на якийсь час війною.
