«День» перевідкриває для українців свою країну
— Газета «День» завжди була відома тим, що піднімала планку думання, вчинків. Ера удосконалених комунікаційних систем призвела до певного знецінення мистецтва, «онароднила» його, зняла з нього оболонку елітарності. Здавалося би, цей час надає лише переваги — цифрова епоха дає можливість будь-кому відчути себе письменником, журналістом, фотографом чи художником. Період соцмереж дає шанс, якого не було у митців минулих часів, через що вони часом так і помирали невизнаними. Проте в сьогоденній доступності мистецтва є і значний ризик — митців або тих, хто вважає себе митцями, стає порівняно більше, ніж тих, хто готовий спостерігати за мистецькими витворами. Фотографія, можливо, чи не найбільше постраждала — смартфони позбавили фотознімок минулої магії. Нові покоління фіксують життя мало не в онлайн-режимі — кількість і доступність заглушила якість.
Газета «День» повертає цінність слову, зображенню — відвойовує простір у часто згубної таблоїдизації. Фотографія — це не просто технічна фіксація зовнішнього світу, це значною мірою відтворення найважливішого, вміння вловити не форми, а дух, це талант не просто передавання, а навичка викликати думку, здатність спонукати до дії. Вочевидь, саме тому газета «День» звертає увагу на непересічність фотографії, саме на ті знімки, які заслуговують бути на першій шпальті.
Виокремити якийсь один знімок справді складно — можливо, саме тому ми і побачили так багато премій різним фотознімкам від партнерів «Дня». Знімки воїнів — це безсумнівна перша шпальта; фото, присвячені релігійній тематиці, передають драматичність моменту особливо точно; антикорупційний фото-триптих відтворює емоцію непростого періоду державних змін. Проте знімки з позаполітичного життя — чи мальовнича пастораль сільського буття, чи морська тиша, чи миті природи — не менше першошпальтні: вони, навпаки, слугують певним камертоном, підкреслюють універсальність багатьох цінностей.
Газета «День» виконує роль, про яку так часто говорять у вищих кабінетах влади: видання пояснює українцям свою історію, пропонує глибший, не популістський аналіз внутрішньої і зовнішньої політики. Головне — «День» перевідкриває для українців свою країну. Важливо було би, аби з цими відкриттями ознайомилися не лише в Україні. У період, коли лунає стільки закликів про необхідність поліпшення іміджу України за кордоном, привернення уваги світу до держави, справді важливою подією могли б стати аналогічні виставки «Дня» в інших країнах. Закордонні дипломати, що відвідують виставку, завжди досить високо оцінювали роботи українських фотомитців — сподіваюся, що перед «Днем» відкриються так би мовити експортні можливості, аби перевідкриття України відбувалося і очима французів, німців чи греків.
