Донбас: потрібен діалог...
На Донбасі потрібно вести переговори з адекватною частиною прокремлівського руху. Про це днями в ефірі «Громадського ТБ Донеччини» заявив один із лідерів проукраїнської самооборони Донецька Микола Якубович, який нещодавно був звільнений із сепаратистського полону. Тим самим донецький активіст, який виступає за єдність України, позначив, по суті, ключову на цей момент умову і засіб збереження територіальної цілісності країни. Про те, що з мирними ідеологічними прихильниками проросійських акцій у регіоні можна і треба розмовляти, зазначав ще в березні губернатор Донецької області Сергій Тарута, проте явних комунікаційних успіхів відтоді не спостерігалося.
З відвертим тероризмом, роботою іноземних диверсійних команд, проплаченим криміналом, зрозуміло, потрібно розбиратися спеціальними методами. А там, де є хоча б якась можливість для діалогу, її потрібно обов'язково використати. Якщо терористичні, іноземно-диверсійні і кримінальні групи сьогодні залишаться на Донбасі без мирної ідеологічної підтримки з боку певних категорій місцевого населення, тоді регіональний прокремлівський рух повністю маргіналізується і втратить у своїй суспільно-політичній вазі практично до нуля.
А поки що ці окремі категорії місцевих жителів можуть мовчазно підтримувати і відвертий тероризм, і роботу іноземних диверсійних команд, і проплачений кримінал, не вбачаючи ніяких інших шляхів, як діяти, виходячи з оцінки свого соціально-правового та економічного становища. Питання національно-історичного самовизначення тут вторинне або ж зовсім не грає істотної ролі, незважаючи на те, що показово виставляється на перший план. До слова, ще у квітні серед тих, хто охороняв захоплену Донецьку облдержадміністрацію, можна було зустріти думку, мовляв, «ми б і Майдан підтримали, якби він реально виступив проти всіх олігархів».
Микола Якубович називає протест на Донбасі «перевернутим відображенням Майдану» і акцентує на тому, що люди хотіли швидких змін і втомилися від погіршення економічної ситуації. Нинішній донецький антимайдан дійсно нагадує за організаційною стилістикою київський Майдан. Це більше схоже на непряме наслідування того, хто довів свою саме мобілізаційну ефективність. І так само, як у випадку зі столичним протестом, природа донбаського антимайданівського руху більшою мірою пов'язана з конкретними соціально-правовими та економічними речами, ніж з «національним питанням» в тому чи іншому його вигляді.
Якщо російський президент у своїх останніх заявах не блефує і дає прямий сигнал проросійським рухам в Південно-Східній Україні охочіше йти на контакти з Києвом, то й українська влада, в свою чергу, повинна не менш охоче йти на ці контакти. Або навіть ще активніше, щоб продемонструвати реальну готовність піклуватися про інтереси тих груп населення, які попри своє соціально-правове та економічне становище схиляються останнім часом до підтримки різноманітних «республік».
У цьому випадку мова, звичайно ж, не йде про те, щоб державна влада ставила ту чи іншу соціальну групу в становище «ні в чому собі не відмовляй, але тільки не виходь з дому». Просто потрібен баланс, за якого жодна з категорій населення нашої країни не відчувала б себе максимально відсунутою на узбіччя державно-політичного життя.
