Два інтерв’ю
«03–09.08.2018»
У кого як, а моя стрічка «Фейсбук» цієї середи розділилася, як голоси американських виборців на президентських виборах, — приблизно порівну. Половина писала про десяту річницю російсько-грузинської війни, інша — святкувала Міжнародний день котиків. Якби Путін почекав із Кримом і Донбасом ще декілька років, запідозрюю, котики перемогли б із великою перевагою ще в першому турі. Лише наше власне горе, наша власна пролита росіянами кров зробила цю річницю трагедії грузинського народу для багатьох із нас, але не для всіх, актуальною.
Чи варто засуджувати, що для багатьох на Заході російське вторгнення до Грузії означало тоді не більше, ніж будильник, що задзвонив посеред ночі, — вимкнули, натягнули на ніс ковдру і продовжили собі спати. Як чотири роки війни в Україні означають сьогодні не більше як війна де-небудь в Судані. — Якщо в житті більшості українців мало що змінила війна, що продовжується чотири роки, чому європейський обиватель повинен робити з неї для себе висновки. І, тим паче, негайно, не чекаючи, поки війна не постукає вже в його двері, заплатити за свою безпеку. Вперше, починаючи з 70-х, хвиля тероризму, що різко злетіла вгору, мігранти з Африки та Близького Сходу — це у нього тут, поруч. Грузія й Україна, російська загроза для них, як і 2009—2013 рр. для українців, у кращому разі, лише інформаційний галас.
Цього дня російські й українські ЗМІ опублікували два інтерв’ю. — Значну частину своєї бесіди з журналістом «Комерсанта» Сергій Іванов — 2008-го російський віце-прем’єр, екс-міністр оборони Росії — присвятив російській інтерпретації реакції американського керівництва на російське вторгнення, заявивши, що американський держсекретар у нібито їхній приватній розмові, що відбулася в ті дні, «неофіційно визнав», що на початку війни винен грузинський президент. Так уже збіглося, що в інтерв’ю, яке з’явилося за кілька годин на сайті Громадського, свою версію подій виклала вже Кондоліза Райс. З одного боку, вона начебто сказала, що не звинувачує в цій події грузинську сторону. З другого, вона заявила, що грузини в тій ситуації «повинні були залишитися в казармах», тим самим частково підтвердивши слова свого російського візаві.
Насамперед ці слова Кондолізи Райс здалися мені актуальними у зв’язку з російською анексією Криму. В березні 2014-го, незважаючи на пряме російське вторгнення, українська армія залишилася в казармах, вчинивши так само, як, вважає Кондоліза Райс, повинні були вчинити 2008-го грузини. Проте, незважаючи на відсутність casus belli, російська армія окупувала Кримський півострів, услід за чим, попри всю заклопотаність представника демократів, що тоді ще перебував у Білому домі, відбулося російське вторгнення на Донбас. Як і у випадку з Україною, російське вторгнення до Грузії готувалося довгі роки, і, хай би як вчинив у ті дні Саакашвілі, вже ніщо не могло б цьому запобігти.
За чотири роки, що минули з часу анексії Криму та початку війни на Донбасі, в нас уже не раз із гіркотою писали, що Україна так і не зробила належних висновків із російсько-грузинської війни. Схоже, і більшість американських, не лише з проросійськи налаштованих республіканців, політиків ні російське вторгнення до Грузії, ні навіть нещодавнє російське вторгнення до України, так нічому і не навчили. — Російське вторгнення до України 2014-го, як і російсько-грузинська війна 2008-го, почалися не тому, що Путіна спровокували. Для путінського режиму війна, перефразовуючи Чжоу Еньлая, — не лише продовження дипломатії іншими засобами, це ще й невід’ємний інструмент його внутрішньої політики, головний, якщо не єдиний, спосіб залагодити внутрішні конфлікти, що розривали Росію в період 90-их, направити їх назовні. — У путінській картині світопорядку, імперія повинна розширюватися, або імперії судилося померти.
Утім, не лише Кондоліза Райс, багато хто з наших співгромадян сьогодні гадають, чи було 2014-го якесь інше рішення, яке могло б зупинити російський коток. Мені здається, досвід Грузії, як і Крим із Донбасом, свідчать про зворотне. У будь-якому разі, механізм російського вторгнення до Грузії, як і помилки, яких припустилися тоді грузини, за останні чотири роки втратили для нас свою актуальність. Сьогодні важливіше інше. — Для українців, що живуть на вільній від окупантів території України, російсько-грузинська війна 2008 року сьогодні — це приклад, що життя продовжується і з замороженими на десятиріччя конфліктами. Для жителів окупованих територій — приклад, яке життя протягом цих десятиріч їх чекає, поки останній окупант не піде з української землі.
