Два моменти після побиття Тетяни Чорновол
Коли жорстоко, по-звірячому життєві форми (тому що важко їх назвати людьми) побили журналістку та активістку Євромайдану Тетяну Чорновол, нам в певному плані прояснилось кілька речей.
За останні тижні на євромайданівських активістів почалося полювання: «сезон відкритий». Раніше їх переслідували правоохоронні органи, начебто, офіційно. За це на всіх рівнях відповідала нинішня влада. Після численних вимог громади з приводу амністії євромайданівців, вона вирішила прислухатись. Але, як завжди, по-своєму. Все вийшло в найкращих традиціях совєцької системи. Мовляв, якщо ви хочете, щоб ми вас не переслідували на офіційному рівні, будемо грати підпільно: так навіть краще.
З 1991 року загинуло понад 60 журналістів, близько 50 постраждали за цей місяць
Вже постраждало більше, ніж 30 активістів Євромайдану: один активіст помер, деякі мають вогнепальні та ножові поранення, численні побиття до невпізнання, спалені автівки тощо.
Зважаючи на усе це, можемо зробити два висновки.
Перший момент. Нинішня влада так і не зробила висновків з минулого. Вона не змінила важелів впливу на суспільство. Віктор Янукович обрав (або можна сказати продовжив) прерогативою жорсткий метод розправи. Варто сказати, що за часів Віктора Ющенка ця тенденція дещо збавила оберти, однак ланцюжок з попередньою системою не розірвався.
Історія красномовна. Не було усвідомлення того, що дії за принципом радянської безвідповідальної владної форми є зовсім неприйнятними сьогодні.
Другий момент. Інцидент з Тетяною Чорновол лише вивів на поверхню, велику «інформаційну війну». Для тих, хто ще не зрозумів – йде «війна» між антиукраїнськими та антидемократичними формами влади й політичного устрою із здоровими силами в суспільстві. Останніх представляють і журналісти. Але не всі. Проблемою тут є й те, що в армії медійників є перебіжчики та підступна розвідка. Саме журналісти повинні усвідомити, що вони як четверта гілка влади є однією з першочергових мішеней сьогоднішнього режиму. Не буває частково вільної журналістики за диктаторського режиму, або частково диктаторського режиму за громадянського суспільства та незалежних засобів масової інформації. Важкість ситуації полягає у тому, що, на відміну від гарантового становища, журналістика веде війну на двох фронтах: внутрішньому (в Україні) та зовнішньому (поза межами).
Від цієї «війни» багато що залежить в українського суспільства. А чи зробило це суспільство висновки та як воно їх реалізує на практиці – скоро побачимо…
