Дві війни
Тепер навіть Олег Царьов знає, що Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року й закінчилася 2 вересня 1945 року.
Початком Великої Вітчизняної війни вважається 22 червня 1941 року. Цю ідеологему вигадав сталінський академік Омелян Ярославський у статті в газеті «Правда» від 23 червня 1941 року, а термін став широко використовуватися у СРСР після радіозвернення до народу Йосипа Сталіна 3 липня 1941 року.
Саме у червні 1941 року з’явився історичний дублер, який став трактувати події Другої світової по-своєму, опускаючи факти, які можуть кинути тінь на радянський режим.
Дві паралельні реальності зручно уживалися й уживаються до сьогоднішнього часу.
У ВВВ не було ніжної дружби Гітлера та Сталіна, там не було розстрілу польських офіцерів у Катині, не було спільного параду вермахту й РСЧА в Бресті, не було польського походу Червоної армії, не було депортації чеченців, кримських татар, інших народів.
Закамуфльований початок реальної війни дає можливість агресору відчувати себе жертвою і переписувати історію на свій лад.
8 травня 1945 року (після другої ночі) німецька делегація у місті Реймс у Франції підписала акт про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Це не сподобалося Сталіну. Він наполіг на тому, щоб у Берліні, в зоні радянської окупації, відбувся «дубль», друга церемонія підписання акта капітуляції. Таким чином, увесь світ відзначає перемогу над нацизмом 8 травня, а СРСР та його правонаступник — 9 травня.
У Другій світовій війні перемогли країни антигітлерівської коаліції, а у ВВВ перемогла Росія без союзників, при цьому вона обійшлася б і без допомоги українців та інших народів. На останньому параді про союзників Путін не сказав жодного слова, а його денщик пояснив це тим, що президент відзначав їхню роль на колишніх святах.
Дві війни, дві реальності, два погляди. З одного боку, «непарадне» розуміння війни, яке вихолощувалося спочатку радянськими «істориками», а тепер і російськими пропагандистами. З іншого боку, свято з танками на вулицях і карнавал з вождями африканських племен.
Першою жертвою війни стає правда. Ми досі не знаємо точної кількості жертв війни. Думки експертів різняться на мільйони.
«Помню и горжусь» істотно відрізняється від виразу «помню и скорблю», саме цим відрізняється сьогоднішня Росія від решти світу.
Сивочолий ветеран e радянські часи говорив жовтенятам не про мерзенність війни, не про солдата, що повзе на череві по фронтовому бруду, чиє життя коштувало копійки. Жовтенята мали чути про перемоги, звитяги й подвиги (інакше б ветеранів не запрошували). Чи не тому, вже у наш час, жовтенята, що підросли, борються з «фашизмом» в Україні й пишуть на танках з військторгу «На Львов» та «На Киев»?
Радянські та російські фільми, у своїй переважній більшості, вихваляли саму ідею війни, створюючи передумови для нових військових задумів. У голови радянських громадян втовкмачувався образ мудрого Хазяїна з Кремля, який сопів у свою трубку й видавав із теплого кабінету геніальні військові рішення. Це все з Вітчизняної війни, а у Другій світовій ця людина втопила у крові свій народ, зробила низку помилок, які коштували життя мільйонам, перемогла числом, а не вмінням.
«Мы парни бравые, бравые, бравые» ? співали улюблені радянські артисти з телеекранів у відпрасованій військовій формі, а сьогодні пісні воєнних років виконує безголоса поп-зірка в пілотці з підтанцьовкою на сцені. Непривабливе минуле замінюється красивою картинкою, а трагічні сторінки війни замінив один єдиний день ? День Перемоги.
Вони хочуть чути музику перемоги, при цьому розгортають колонки у бік решти світу. Слухайте! Ми особливі та великі! Не хочете з нами святкувати? То ми до вас Залдостанова відправимо ...
Вони пишалися дорогою нафтою і Перемогою. Тепер залишилася одна Перемога, тому не будемо їм заважати ...
