Фіскальна обачність
У черзі на сплату комуналки в Ощадбанку чую як дядьки зчепилися в суперечці про податкові проекти Южаніної та Яресько.
Черга посувається дуже поволі і дядьки встигають полаятися не тільки про філософію податку на прибуток і трансферне ціноутворення, а ще й про річний інфляційний хвіст.
Хвіст черги тим часом уважно слухає і думає що докинути.
В черзі стоїть чоловік п'ятдесят і касир як завжди тільки один.
Той дядько що за Южаніну каже що треба не думати як ліпше потратити, а як більше заробити в казну, а той що за Яресько відповідає – скажи це розумним людям з МВФ.
Цікаво чи десь іще в світі проект такого вузькоспеціалізованого фіскального законодавства як зміни до податкового кодексу не дає людям спокійно спати... і стояти в чергах мовчки.
Річ навіть не в тім, що народ тепер тягне з полиць старі книжки з економіки, уважно слухає по телевізору фінансових аналітиків і гуглить фінансові терміни. Річ у тім, що два роки після Майдану він далі вірить у зміни і намагається тим змінам допомогти.
Спитайте про це в Кривому Розі.
Мій шкільний приятель також перейнявся. Він – за Южаніну. Ще зі школи він вірить в сухість і непорушність цифр і плюється коли ці цифри підсмажують турботою про найбідніших у податкових законах. Його мантра – не заважайте людям заробляти і вони самі за все потурбуються, про старих і немічних у тому числі.
Він регулярно ходить на збори асоціації платників податків звідки шле пропозиції до нового закону.
Проект Южаніної вже нарекли ліберальною реформою громадянського суспільства як визнання праці, яку сотні українських експертів, фінансистів, бухгалтерів, правників та бізнесменів доклали до проекту як прості волонтери. 130 народних депутатів підписалися під проектом закону – справді безпрецедентна річ для українського парламентаризму. І це саме той проект що, як вважають його критики, несе ризики для видаткової частини бюджету, для пенсій й інших соціальних виплат, бо так рішуче врізає податки, щоб заохотити інвестиції та вихід половини української економіки з тіні. В країні з чи не найбільшою в світі частиною державних витрат у ВВП і такими ж великими податками, де так багато людей традиційно покладається на соціальну підтримку держави, популярна опінія здається схиляється до радикальних змін, які, принаймні, в ближчій перспективі можуть цю державну підтримку зменшити.
Чим вам не Майдан.
Цифри рідко брешуть. Щоб розігнати українську економіку і жвавіше наповнювати казну, вітчизняному бізнесу повинно стати вигідніше платити податки, а не хабарі, а зовнішньому – працювати у нас, а не деінде в Європі. Саме тут проект Южаніної немає альтернатив. Проект Яресько – обачний. Його філософія – 200 гривень добавок до зарплат бюджетників, а не мільярди нових інвестицій для економіки усіх українців заради збереження «макроекономічної стабільності».
І на підтримку цієї стабільності можна скільки завгодно повторювати що під радикальні реформи бюрократи з МВФ грошей не дадуть та замовляти видатних, колись радикальних у своїх країнах, економістів та аудиторські компанії переконувати українців в обачності.
Та це на вряд чи багато змінить.
Українці на загал з такою «обачністю» заради «стабільності» вже скінчили...
Ще два роки тому.
