Флірт продовженого дня
Несподівано отримала дивовижно зворушливий і ніжний подарунок, і навіть захотілося перепитати — це мені? У наш час всьому неквапливому, милому, немовби ласкаво заокругленому, тому, що вміє зберегти недомовленість, відчуття дистанції, бархатистість напівнатяку, мимоволі дивуєшся. Огрубів багато хто, мабуть, на швидкостях, постійно бачачи попереду лише спини тих, хто жваво біжить, прудкіше, живе наче на дотик, а, це означає, що мацає все, що трапиться на шляху, легко зрізаючи кути. І тут німе здивування — з дворянського гнізда з останньою підводою, куди в авральному порядку було вкинуто поспіхом зібрані домашні речі, як щось вельми важливе, вивозиться наївна гра-дрібниця «Флірт кольорів». Можливо, і з особливою вірою, що світ спокійних задоволень обов’язково повернеться.
Ось що прочитала в написаній від руки записочці, прикріпленій до подарункових карт. Саму Олену Малишко бачила лише мигцем на дні народження подруги Лесі. Того дня іменинницею було порушено правило нашого англійського клубу з шести подружок, що зустрілися 14 років тому на курсах англійської мови. Відтоді, зустрічаючись кожного року по 10 і більше разів на рік, нікого із сторонніх не запрошуємо. Навіть якщо дуже хочеться. Традиція.
Того разу не вийшло вникнути, про що говорила нова гостя, — звикли слухати лише один одного, й частування фліртом пройшло ніби повз, хоча пані Олена наполегливо намагалася залучити нас до гри. І ось Леся, провівши якусь багатоступінчасту підготовку, скопіювала, мало не в руках хазяйки, старовинні карти кольорів, знайшла у Чернігові, оскільки ніхто ближче не погоджувався, майстра Сашу. Він насилу підібрав потрібний папір, продумав увесь процес і техніку відтворення, і ось склонований флірт опинився у мене. Треба сказати, що сама пані Олена з роду відомого українського композитора ХVIII століття Максима Березовського. Зараз, коли вдалося повернути те, що залишилося від їхньої родової садиби, створює там музей Березовського, навіть сама написала чудовий вальс із такою собі старовинною ностальгією, хоча професія і ніяк не пов’язана з музикою.
Звичайно, подарунок дещо спантеличив — як його застосувати, хоча з книг знала, все просто — слід назвати квітку-символ, а той, кому направлено сигнал, сам зрозуміє, про що мовчав предмет його пристрасті. Наївна та ніжна квіткова беззвучна пошта була вельми популярною серед дворянства, студентства та й усіх, хто знемагав коханням, таємним бажанням, мрією та надією. А ну вчитаюся, вирішила, як шифрували свої почуття панночки та їхні матусі, хлопці та їхні батьки у квіткових цих посиденьках і, можливо, знайду серед далеких символів хоча б щось, співзвучне з пережитим. Спробую, а раптом:
МІМОЗА: Я кажу Вам «які ви милі» й думаю «як тебе кохаю».
Беремо, здається, актуально.
ЖОРЖИНА: Ми, здається, у сварці? До чого говорити?
Теж знайомо.
ЖАСМИН: Чому у Вас влада наді мною.
Уловлюю.
ІМОРТЕЛЬ: Хоча в серці отрута, хай блищить погляд.
Такої квітки не пам’ятаю.
ПРИМУЛА: Не філософствуйте нудно.
Не люблю, коли мені так говорять.
РОЗА: Покохати або забути?
Вічне роздоріжжя.
ЛЕВКОЙ: Помучити — спосіб найбільш жіночий.
Знаємо від народження.
КОНВАЛІЯ: То було зі мною запашною весною.
Невже і з ним теж.
РОМАШКА: Обіцяйте, що Ви не скажете про це нікому.
Про що власне, не пригадаю.
Треба ж, так захопитися, так заглибитися, що вже й відповідати почала невідомим нечітким сигналам квіткових карт, навіть заперечувати, кокетувати, навчати, туманити недомовленістю. Виходить, ніхто й не потрібний — сиди та базікай сама із собою. Ще й посміхаюся, відзначила, значить, натхнення треба упрягти в корисну справу: ось дачна клумба, голубонька, а ось розсада. Бери до рук совок і за роботу — самовиражайся та фліртуй із землею на здоров’я, і буде все літо пурхати в саду кохання, натяк, зустрічі в астралі. У мене давно росте кущ жасмину, і навіть не здогадувалася, що його хвилює, та й акація біля тераси застерігала — без жартів, але відмахувалася, адже багатолітні ромашки шепотіли, а я не чула...
Флірт із життям — вічний, навіть якщо свій куточок у ньому ніколи не тісний. Таємниця садівника і того, хто фліртує і практикує — не таємниця зовсім, і вона проста — виростити й зберегти те, що дуже дороге.
Говорять, у того, хто закоханий, з’являється рожева аура. Можливо, ця гра лише для них? Хто знає відповідь, назвіть квітку.
Обіцяю почути, щоправда, якщо не пірну у флірт з новими тарифами настільки глибоко, що забуду й про цей милий дарунок.
Ось і кінцівка, щоправда, наче й не моя, а нав’язана зверху. Так і хочеться відповісти словами Гіацинта.
Заплачу вам тією самою скупою монетою. Що подумалося при цьому й шифрувати не треба — адже сигнал багатоголосий.
Розсердили.
