Герої-панфіловців: підновлення легенди
Міністр культури Росії Володимир Мединський, який має ступінь доктора історичних наук (історики, знайомі з його докторською дисертацією, заперечують її найменшу науковість, проте вважають зразком історичної пропаганди), вважає збереження в незмінному вигляді міфу про подвиг 28 гвардійців-панфіловців життєво важливим для збереження основ російської державності. І ось він опублікував чергову статтю на цю тему в «Российской газете», де навів документи, що нібито доводять канонічну версію бою у роз'їзду Дубосєково, з 28 героями і 18 знищеними німецькими танками, як це було озвучено в публікаціях Олександра Кривицького та інших радянських журналістів.
Що ж за документи публікує Мединський? Це - документи зі справи Данила Кужебергенова і деяких інших панфіловців з архіву ФСБ, названі «Про неправильне оформлення нагородних матеріалів щодо 28 героїв-панфіловців». Данило Кужебергенов був у початковому 28 списку героїв-панфіловців, але, коли з'ясувалося, що він у бою 16 листопада 1941 року не брав участі, а пізніше на цілих 7 годин потрапив у полон, його терміново замінили однофамільцем - Аскаром Кужебергеновим (а ось у поемі Миколи Тихонова Данило залишився), хоча той взагалі був призваний в армію не раніше січня 1942 року і загинув у результаті нещасного випадку на Далекому Сході. Розслідування справи розпочали 2 травня 1942 року, коли Данило був заарештований Особливим відділом Західного фронту, і закінчували два роки потому, коли Особливі відділи перейменували на «Смерш». На папці, яку тримав у руках Мединський, був напис: «Головне управління контррозвідки «Смерш», 1-й прибалтійський напрям». Напис дивний, оскільки існував 1-й Прибалтійський фронт, але не напрям, і в тих документах «Смерш», що мені траплялися, 1-й Прибалтійський напрям, і взагалі напрям як структурний підрозділ, я ні разу не зустрічав. У цій справі всі опитані викладали історію бою біля Дубосєково суворо за газетними публікаціями, тримаючись сакральної цифри 28 героїв і 18 знищених із 50 наступаючих німецьких танків. Згадувалося і про нібито відбиту героями атаку роти німецьких автоматників (рот у німців взагалі не було), після якої німці нібито втратили 80 убитих і поранених або самих убитих тільки 70, як говорили ті, хто точно повторював цифру зі статті Кривицького.
Правда, Мединський зрозумів, що 28 бійців для роти буде замало, оскільки 316-та дивізія готувалася до наступу і була поповнена до штатної чисельності. І, спираючись на свідчення, дані в 1942 році комісаром 1075-го стрілецького полку Ахмеджаном Латиповичем Мухамедьяровим про те, що «на другий взвод 4-ї стрілецької роти був спрямований перший удар супротивника» і що «всі бійці цього взводу, 28 гвардійців-панфіловців на чолі з політруком т. Клочковим, були вбиті і задавлені танками», міністр культури висуває версію, що атаку автоматників, а потім 50 німецьких танків відбивав лише один 2-й взвод 4-ї роти з 28 бійців на чолі з політруком Василем Клочковим. Виходить, що кожен із диво-богатирів вбив і поранив 3 німців і більше половини з них знищили по ворожому танку за допомогою гранат, «коктейлів Молотова» і протитанкових рушниць. І міністр культури також малює фантастичну карту-схему, на якій дві бойові групи з трьох німецької 2-ї танкової дивізії атакують три радянські роти 1075-го полку. Мединський, може, у це і вірить, але насправді все було з точністю до навпаки.
Канадський історик Олександр Статієв вивчив повідомлення та інші документи про найзнаменитіший бій, як з радянського, так і з німецького боку, що відносяться до листопада - грудня 1941 року, і з'ясував, що цей бій командування німецької дивізії практично не помітило (AlexanderStatiev. "La Gardemeurtmaisne se rend pas! ": Once Again on the 28 Panfilov Heroes // Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History. - 2012. - № 4. - С. 769-798). Навпаки, 16 листопада, в перший день німецького наступу, в порівнянні з подальшими днями, 2-га танкова дивізія діяла найбільш успішно, єдиний раз перевиконавши з просування денне завдання, оскільки в наступні дні довелося вести більш важкі бої. Позначилося те, що 16 листопада радянські війська, включно з дивізією Панфілова, самі збиралися перейти в наступ і німецький наступ виявився для них повною несподіванкою. А дві з трьох бойових груп 2-ї танкової дивізії атакували не три роти, а весь 1075-й стрілецький полк, як і показано на намальованій Статієвим мапі-схемі. І за час боїв 16-19 листопада весь цей полк претендував, у своєму повідомленні, на те, що знищив або підбив аж 4 німецьких танки. За оцінкою штабу артилерії Західного фронту, з протитанкових рушниць 1075-й полк знищив 2 танки (інші припали на артилерію і танки). На 4-ту роту з цього числа в кращому випадку міг припасти 1 танк. 18 танків і 1 танк - відчуйте різницю! І Дубосєково, за оцінкою Статієва, атакували 10-15 танків, а аж ніяк не 50, як свідчить легенда. Та й співвідношення втрат у людях було аж ніяк не 80 до 28 на користь панфіловців, як можна було зрозуміти з публікацій радянських журналістів, а прямо протилежним. Дивізія Панфілова за 16-19 листопада 1941 року, якщо брати її чисельність до початку і кінця бою, втратила не менше 10 тис. осіб убитих, поранених і зниклих безвісті. 4-та танкова група, до складу якої входила 2-га танкова дивізія, за 11-20 листопада втратила 5168 осіб (975 убитих, 539 зниклих безвісті і 3654 поранених), тобто вдвічі менше, ніж радянська 316-та стрілецька дивізія, що протистояла самій тільки 2-й танковій дивізії.
Навіщо ж Мединському знадобилося зберігати легенду про 28 панфіловців? Тому що вона - частина офіційної російської картини Великої Вітчизняної війни про вмілу і героїчну Червону Армію, яка нібито перемагала вермахт не числом, а вмінням. А ця картина війни, в свою чергу, є однією з ідеологічних основ для нинішніх спроб реставрації Радянської імперії, яку і було створено в результаті війни.
