Глибина тіні
«27.03—02.04.2015»
На початку 90-х, поки людей практичного складу розуму цікавили переважно аспекти первинного накопичення капіталу, романтики державного будівництва зі всього пострадянського простору, скориставшись програмами фінансування західних фондів, що гостинно розкрили свої банківські сейфи, дружно потягнулися в Європу за досвідом. Вони не розумно, подібно до японців часів Реставрації Мейдзі, вибирали між різними політичними системами, але, немов діти в іграшковому магазині, хапали все підряд — переважно все красиве й блискуче. І серед цих люстерок і намист, що незмінно тішать погляд будь-якого дикуна, найпривабливішим здавалося все британське. Тоді ще не минуло поголовне в пізньому СРСР захоплення Тетчер, свіжою була пам’ять від серіалу «Так, пане прем’єр-міністр», тому, коли в країнах колишнього СРСР не лише на кухнях, в лексиконі і на вулицях, а й у парламентських стінах з’явилася «опозиція», разом з нею в Росії й Україні синхронно з’явилося поняття «тіньовий уряд» — інститут, характерний переважно для країн Британської співдружності.
• Втім, інститут це голосно сказано, оскільки статус і повноваження цього органу офіційної опозиції найчастіше не були визначені місцевими законодавствами, перетворюючи «тіньовий уряд» лише на майданчик для буркотіння перед камерами політичних невдах. Лише коли політична реформа 2005 року — компроміс, що привів у кабінет на Банковій Віктора Ющенка, інституціювала в законі «Про Регламент Верховної Ради» права опозиції й статус тіньового кабінету, останній перетворився на стартовий майданчик для повернення у виконавчу владу Віктора Януковича та Юлії Тимошенко. Щойно Віктор Янукович 2010-го затвердився в кріслі Президента, політична реформа була негайно скасована — президентський клан вважав, що прийшов до влади назавжди, й потрібність і в опозиції і в стартовому майданчику відпала. — Ті, хто зібрався 31 березня на презентації Тіньового уряду, не раз, напевно, згадували це рішення, до реалізації якого доклав руку кожен з них. Якби сьогодні відбувся конкурс на герб опозиційного кабінету, перемогло б зображення руки, що рубає під собою гілку.
• Утім, Україна 2015-го разюче відрізняється від України 2005-го, відрізняється насамперед тим, що сьогодні неможливо навіть уявити патент на опозиційність до влади в руках лише однієї політичної сили, навіть якщо обмежувати пошук лише стінами Верховної Ради. Тут «колишні» рівною мірою представлені й у фракції «Опозиційний блок», і у «Волі народу», і в групі «Відродження», і в скасованій на початку березня фракції «Економічний розвиток». Але найголосніше критика влади звучить з надр самої коаліції, де змагання в популізмі, патріотизмі й радикалізмі не припиняється ні на день. Сьогодні коаліція нагадує собачу упряжку з роману Джека Лондона, де кожен собака виплигує зі шкури на бігу лише заради того, щоб вчепитися зубами в ногу тієї, яка біжить попереду всіх. Саме у надрах коаліції ми вже місяцями спостерігаємо тіньові міністерства оборони, генеральні штаби й цілі експертні кабміни, непримиренність яких до нинішньої влади чи не більша за ту, з якою вони ставляться до президента сусідньої країни, героя дуже популярної в Україні не дуже пристойної пісеньки.
• Відмінність між цими чисельними тіньовими владними структурами лише в глибині тіні і в методах роботи, про які, втім, ми поговоримо трохи нижче. І якщо вже говорити про глибину тіні, то «уряд» опозиційного блоку не є найбільш тіньовим. І я навіть не про дві терористичні квазідержави на сході України, які після краху проекту «Новоросія» з подачі кремлівських піарників позиціюють себе як «народні революційні республіки», нібито створені у відповідь на «військовий переворот» у Києві. — Чим далі на схід, тим густіша тінь. Ще в грудні, коли добра фея Опозиційного блоку й уряду Сергій Льовочкін лише боязко натякнув на можливість створення тіньового кабінету, в Москві вже голосно звучав голос Миколи Яновича Азарова, який закликав темних кільценосців до створення Уряду у вигнанні. — Утім, цей проект, не дивлячись на неодноразові скиглення збіглого екс-прем’єра, схоже, так і не знайшов свого спонсора — надто багато сил і коштів йде на підтримку на плаву чавунних корабликів Плотницького та Захарченка.
• Хто встиг, той і з’їв. — Залишивши далеко позаду Миколу Азарова, який було вирвався вперед на старті, проект Сергія Льовочкіна (а ця словосполука за останній рік в інформаційному просторі України замість первинного зловісного, давно вже набула іронічного звучання) все ж зміг закріпити за собою формальний статус парламентської опозиції, що ні до чого не зобов’язує й законодавчо не оформлений. Утім, перше засідання опозиційного кабміну у вівторок аж ніяк не нагадувало вшановування переможців, більше нагадуючи погану пародію на нездійснені мрії нинішнього опозиційного віце-прем’єра Наталії Королевської або, що ще вірогідніше, підсумкову прес-конференцію «ДКНС — через чверть століття». Дуже знайомі обличчя, що давно вже набили оскому абсолютній більшості українців, удалося зібрати Льовочкіну та Колеснікову.
• Уряд професіоналів, які власними руками побудували прірву, в якій уже понад рік уся Україна вчиться літати. Які поради вони можуть дати? Можливо, в них і є будівельні креслення цієї прірви, й лише вони можуть знати, де в неї дно? — Але ж бюджет будівництва був ними ж і розікрадений, і дно в цієї прірви є лише за кошторисами. Кілька нових облич на другорядних ролях нічим не рятують становище, а кадровий голод опозиційного кабміну чудово ілюструє вакантний портфель міністра оборони, що, втім, можна пояснити тим, що «тіньовий головнокомандувач» Юрій Бутусов дуже добре справляється зі своїми обов’язками, й команда Льовочкіна не може серйозно розраховувати на те, щоб скласти йому конкуренцію. Якщо ж без жартів, звісно, це знак того, що в Опозиційному блоці чудово розуміють настрої українського суспільства — українська армія, патріотизм нестримно набирають популярності, й регулярна критика тих, хто сьогодні ціною життя захищає Україну, не дозволить Опозиційному блоку вийти за рамки тих 7% підтримки, які на сьогодні є в цієї політичної сили.
• Саме для боротьби за рейтинги, як платформу для створення інфоприводів, спробу наздогнати інформаційну хвилю реформ, темп якої задає суспільство, і на гребені якої відчайдушно намагаються утриматися сьогодні президентська й прем’єрська команди, і створено сьогодні тіньовий кабмін. Виявилося недостатньо просто сидіти й чекати, поки через поглиблення економічної кризи й непопулярні реформи виборець сам кинеться в обійми Опозиційного блоку. Власне, його глава Борис Колесніков у своїх інтерв’ю цього й не приховує — якщо коаліція не голосуватиме за законопроекти «тіньового кабінету», той звертатиметься безпосередньо «до суспільства», і саме в цьому «зверненні до суспільства» він і бачить головний інструмент, яким збирається користуватися опозиція з колишніх регіоналів. — Чимось нагадує регулярні погрози Майданом 3.0, якими синхронно з Опозиційним блоком лякає владу опозиція всередині самої коаліції.
• Чи зможе виграти це змагання в популізмі Опозиційний блок, нехай навіть за допомогою такого інструменту, як тіньовий уряд? Надто вже сильні конкуренти, дуже змінилися правила гри, і старі досвідчені гравці, навіть рівня Тимошенко, в нових умовах наполегливо гріють лавку. Ніякого ресурсу телеканалу «Інтер» не вистачить на те, щоб змусити піднятися рейтинги політиків вчорашнього дня. Величезний сьогодні попит на тих, хто робить, і надто багато на політичному ринку тих, хто лише говорить. І головне, відсутність законодавчих інструментів сьогодні вже не виправдовує відсутність реальних повсякденних справ — адже те саме українське суспільство, до якого збираються апелювати опозиціонери, без всякої законодавчої підтримки знайшло в собі сили змінити не лише політичну систему в країні, а й день за днем зусиллями волонтерів, цеглинка за цеглинкою власноруч перебудовує занепалу будівлю України. — Хочете щось змінити, панове опозиція? — Услід за суспільством змініться самі або назавжди залишитеся лише персонажами меморіального історичного телеканалу «УРСР 2.0», на який остаточно перетворився телеканал «Інтер».
