«Голка Кощія» у «Башті Навального»
«Серед російської влади і серед компрадорської російської буржуазії є сили, які були зацікавлені в «проєкті Навальний» — цими словами депутат від КПРФ Юрій Афонін почав свій спіч у програмі «60 хвилин» від 3.02.2021 — «Хтось виношував цей проєкт! Ці сили зацікавлені в економічній капітуляції Росії!» — продовжував звинувачувати компрадорів-зрадників комуністичний депутат Афонін.
«Хто б це міг бути?» — пролунало єхидне запитання Бориса Надєждіна, якого як зазвичай покликали на роль «ліберала для биття», але цього разу йому вдалося влучити своїм запитанням у больову точку. Оскільки ця тема якоїсь «башти Кремля», яка зростила «проект Навального» постійно порушується на головному державному телеканалі країни, але урочисто піднявшись, чомусь весь час здувається, не отримавши ніякого продовження. Ці люди весь час співають перший куплет пісні, а потім замовкають. Не зрозуміло, вони не знають продовження чи знають, але не наважуються співати інші куплети, через страх вимовити вголос деякі слова?
У програмах Соловйова, які тривають практично нон-стоп у режимі 24/7, безперервно звучать оглушливі крики про якихось ліберал-зрадників у владі, які окопалися там у «лихі дев’яності», і ось Путін двадцять років б’ється і все ніяк не може їх звідти викурити. Щоправда, крім Чубайса, який явно давно вже не тягне на окрему «башту Кремля», ніяких інших прізвищ не називають. Відчайдушно сміливі «експерти», всі ці Міхєєви-Куликови-Кургіняни та ін., які безперервно кричали про змову проти Росії у владі, раптом замовкають прямо посеред власного галасу, щойно доходить до конкретних прізвищ. Соловйов постійно глухо натякає на «Газпром», який, за його твердженням, утримує настільки ненависне йому, Соловйову, «Эхо Москвы». Але ні прізвище голови правління «Газпрому» Олексія Міллера, ні прізвище голови ради директорів Віктора Зубкова як ліберал-зрадників ні в програмах Соловйова, ні в будь-яких інших ура-патріотичних ЗМІ не прозвучали жодного разу...
ФОТО РЕЙТЕР
А комуністичний депутат Юрій Афонін усе ніяк не міг вгамуватися, усе продовжував викривати «проєкт Навального» та прив’язувати його до якогось неназваного угруповання у владі. «Чому Навального допустили до виборів мера Москви? Чому йому дали відібрати голоси у комуністів?!» — бушував комуністичних депутат Афонін. — «То це — Собянін?» — єхидно запитав «ліберал за викликом» Борис Надєждін. Це був його зоряний час. Він потім ще пару разів намагався щось говорити, причому говорив слушно, у справі, але йому як зазвичай не давали нічого сказати, перебивали на першому ж слові, здебільшого хором, у якому ведучі, Скабєєва та Попов, топтали бідолаху Надєждіна разом з патріотичними «експертами». Але ось завдяки цим двом запитанням Борису Надєждіну вдалося внести певне сум’яття у лави професійних патріотів.
«Зараз вони, ці компрадори-зрадники у владі зачаїлися й чекають свого часу!» — багатозначно промовив комуністичний депутат Афонін. «Так хто ж вони? Розібратися б...» — меланхолійно промовила Скабєєва...
Професійні конспірологи обіцяли в січні 2021 року транзит влади, посилаючись на «точні дані» з «надійних джерел» про тяжкий стан путінського здоров’я. Січень минув, ніякого транзиту не сталося, але конспірологи, анітрохи не знітилися, продовжують вішати нову локшину на вуха публіки, забувши зняти стару. Утім, Бог з ними, це їхня робота... Дійсно, наприкінці січня й у перші дні лютого відбувся не транзит, а істотне зрушення влади, переміщення її центру ваги в бік силового блоку. Навальний своєю безстрашністю, своїми викриттями власних вбивць, фільмом про палац для Путіна та іронічною повною зневаги до смерті викривальною промовою в суді перетягнув на свій бік усіх здатних думати й відчувати людей у Росії. Путін в одну мить, з легкої руки Навального, перетворився з «Володимира Таврійського» на «отруйника трусів», виявився посміховиськом і припинив навіювати страх, не кажучи вже про повагу. Тепер у нього залишилися тільки дві опори: кийки Росгвардіі та брехня телевізора.
Усе інше: уряд, суд, Держдума, Рада Федерації та інша мішура перетворилися на структури, що обслуговують ці дві головні опори.
Депутати повинні штампувати закони, які зміцнюють владу силовиків і створюють їм режим повної безкарності. А ще ті депутати, які вміють членороздільно говорити, повинні приходити в телевізор і виголошувати на адресу силовиків з придихом: «Працюйте, брати!»
Дипломати повинні приходити в телевізор і розповідати народу, як вони круто поставили на місце знахабнілих іноземців, які весь час до нас «лізуть» і «повчають», а самі весь час поглядають на наші багатства, так і норовлять що-небудь прихопити.
Суд повинен штампувати вироки всім тим, кого притягнуть туди силовики.
Уряд повинен забезпечити силовиків усім необхідним для безбідного життя.
Режим, у якого з опор залишилися лише насильство та брехня, починає деградувати за цілком визначеним маршрутом. Насильство і брехня перетворюються з інструментів режиму на його господарів. Коли 1934-го вбили Кірова, спочатку розстріляли одного його вбивцю, Ніколаєва. Потім його дружину. Потім усіх близьких родичів. Потім Сталін сказав Єжову: «Шукайте вбивць серед «зинов’ївців». Завели «Ленінградську справу». Репресували 12 тисяч «соціально чужих елементів». А потім усе це переросло у «Великий терор»...
Насильство і брехня, ставши єдиними опорами Путіна-Отруйника-Трусів, набули певної автономності. Вони відчули себе владою. Під час акції протесту 6 травня 2012 року мене притиснули до ланцюга «космонавтів» і я почув, як один з них у відповідь на скандування протестувальників «ми тут влада!» з усмішкою пробурмотів: «взагалі-то влада тут — ми». Тоді це було не так. Вони були не владою, а її інструментом. Залишившись єдиною опорою Путіна, карателі, як і телевізор, цілком можуть відчути себе владою, а не її обслугою. Телевізор вже дедалі наполегливіше вимагає провести чистку «башт Кремля», знайти там зраду, з’ясувати, в якій саме башті-зрадниці визрів «проєкт Навального».
«Зинов’ївці», як і «троцькісти» з «бухаринцями» не мали ніякого відношення до вбивства Кірова, але були знищені. У жодній з «башт Кремля» не народжувався й не підтримувався «проєкт Навальний». Олексій Навальний — проєкт, створений ним самим і затребуваний думаючою і чутливою частиною Росії як відповідь на безмежне злодійство й деградацію влади. Але це не має жодного значення для тих, хто є головною опорою режиму, для ФСБ, ФСО, Росгвардіі, СКР і телевізора, що твердо взяв їхню сторону. Вони шукатимуть зраду й неодмінно її знайдуть. Зокрема й у владі.
У путінській Росії жили-були держава, режим і населення, частина якого стала протестом. Поясню різницю між режимом і державою. От ФСБ, ФСО або Росгвардія — це не держава, а режим. Державний телевізор — теж частина режиму. Оскільки держава — це те, що для населення, а режим — він для себе. Як ракова пухлина, що не потрібна й смертельно небезпечна для організму. Так от, режим, наляканий Навальним, почав придушувати протест, і робив це цілком успішно. Але при цьому ракова пухлина режиму почала стрімко зростати й уже почала пожирати те населення, яке не є протестом, і точить зуби на ту частину держави, яка не є режимом.
Тут Дмитро Пєсков поскаржився журналістам, що «затриманих більше, ніж можуть обробити ізолятори». У Третьому рейху його б добре зрозуміли, оскільки у них там газові камери теж не справлялися з навантаженням. Запустивши маховик репресій, що перемелює населення й перетворює дедалі більшу його частину на протест, Путін-Отруйник-Трусів неминуче створює передумови власної політичної загибелі. У пошуках «башти Навального» його дуболоми неодмінно випадково наштовхнуться на «Кощєєву голку» путінізму і зламають її. Можливо, це буде нова зовнішньополітична авантюра, яка закінчиться військовою поразкою Путіна. Можливо, зробивши остаточну зачистку влади від «системних лібералів» і поставивши біля керма економіки безумців типу Глазьєва, вони остаточно її прикінчать і здичавілий від голоду народ їх просто розірве. Та й протест нікуди не дінеться, він лише розростатиметься. Росія буде вільною. Або її не буде зовсім, а вільними стануть ті її частини, на які вона розпадеться після кончини путінізму. Причому цей розпад Путін організовує просто зараз, своїми власними руками.
