Греція: мрія у хвилі
Хочете парадокс? Ніщо так сильно не працює проти грецької літератури, як велич давньогрецьких творів. Ніхто не сперечається в їхній геніальності, але вони мають і свій негативний вплив: у масового читача Греція асоціюється з довершеними, але старими й нудними текстами, умовно – класикою. І це та своєрідна стіна зі стереотипів, що заважає сучаснішій грецькій літературі посісти належне їй місце в глобальному світі.
Даремно казати, що древня Греція й античні греки мають такий же стосунок до сучасних Греції й греків, як Україна до трипільців; зрештою, більше зв’язку греки мають з пізнішою Візантійською імперією – більш-менш так само, як Україна з Київською Руссю. Але менше з тим, важливо інше: сучасна Греція – це країна Балканського півострова, хоча, знову ж таки, у масовій свідомості Балканами не вважається. Відповідно й література грецька – це балканська література.
Якщо хтось мені не вірить, то раджу почитати надзвичайно цікаву антологію новогрецької прози «Мрія у хвилі», що цьогоріч вийшла у львівському видавництві «Апріорі». До цієї книжки ввійшли вибрані твори трьох грецьких письменників кінця ХІХ й початку ХХ століття: Георгіоса Візіїноса, Александроса Пападіямандиса та Емануїла Роїдиса. Цих трьох творів об’єднує не так стилістика їхніх творів, як вплив на подальшу грецьку літературу – вони надзвичайно різні, але всі троє належать до так званого класичного канону новогрецької культури.
Георгіоса Візіїноса можна порівняти з Тарасом Шевченком, бо походив він із найбіднішої верстви, але зумів досягнути неймовірних висот; та й прожили вони обоє рівно по 47 років. Проза Візіїноса міцно закорінена в фольклор, реалістична, але й на свій лад модерна – зокрема, у вибраних до антології творах письменник працює з темою зміни статі (трансґендер!) та тонко розкриває психологічний світ героїв. Александрос Пападіямандис, який цього року має два біографічні приводи для згадки, бо збіглися ювілейні річниці народження й смерті, працює в жанрі короткої прози, є своєрідним провісником символізму. Його твори можуть здатися дещо сентиментальними й банальними, якщо не знати, що чи не найголовніший його внесок у грецьку літературу – неймовірна робота з мовою, створення неповторного авторського стилю. Моїм фаворитом серед цієї трійки є Емануїл Роїдис – блискучий сатирик, якого за гостроту язика й пера навіть свого часу відлучили від церкви. Кожне його оповідання – це приклад досконалого знання людської натури й неповторного почуття гумору.
Та повернімося до Балкан: ця книжка яскраво підтверджує, що новогрецька культура формувалася в силовому полі культур Балканського півострова. Попри численні спроби наслідування популярної тоді французької чи англійської літератури, тематично грецькій літературі значно ближче до своїх сусідів, ніж до умовного Заходу (хоча той і виріс на древній Греції!). Крім незаперечних літературних чеснот, «Мрія у хвилі» буде цікавою також з історичного погляду, адже з антології можна дізнатися чимало цікавого про тогочасну Грецію й грецьке суспільство.
Важливо додати, що це антологія не тільки грецьких письменників, а й українських перекладачів: до праці над книжкою долучилося А.Савенко (виступив також упорядником), М.Мокрівська, О.Сніговська, А.Малахіті, І.Гуджеджіані, А.Шаповаленко, елліністи з різних міст і університетів України. Хочеться вірити, що ця талановита й дружня спільнота незабаром познайомить українського читача і з сучаснішими грецькими письменниками. Не Казандзакісом єдиним!
