Груповий нарцисизм
Філософ і психолог Еріх Фромм – про природу суспільного самозвеличення
Німецький вчений Еріх Фромм народився в 1900 році в родині ортодоксальних іудеїв. Його мати була дочкою рабина, який емігрував з Познані, що входила тоді до складу Пруссії. Батько Еріха також був сином рабина і зберігав у родині іудейські традиції. Закінчивши франкфуртську школу, Фромм вступив до Гейдельберзького університету, де вивчав філософію, соціологію та психологію. У 1925 році він завершив психоаналітичну підготовку і почав власну приватну практику. Після приходу Гітлера до влади вчений переїхав спочатку до Женеви, а потім до Нью-Йорка, де викладав у Колумбійському університеті. Фромм був практикуючим психологом протягом 35 років і написав безліч наукових і публіцистичних праць.
Одна з них – «Душа людини. Революція надії». У ній автор викладає власну концепцію природи нарцисизму, зокрема групового. Фромм приходить до парадоксального висновку. З одного боку, нарцисизм необхідний для збереження життя, оскільки, з точки зору виживання, людина повинна сприймати себе як щось набагато важливіше, ніж все його оточуюче. З іншого боку, самозвеличення загрожує самозбереженню, бо одним з найнебезпечнішим наслідків нарцисизму є втрата раціонального судження.
Фромм пропонує двояке рішення цього парадоксу. Він зазначає, що виживанню служить не максимальний, а оптимальний нарцисизм, біологічно необхідний, який може бути сумісний із соціальною взаємодією. Водночас індивідуальний нарцисизм може перетворюватися на груповий, і тоді рід, нація, релігія, раса чи інша група заступають на місце індивіда і стають об'єктами нарцисичної пристрасті.
Далі слід докладніше зупинитися на тезах Фромма, які можна об'єднати в три блоки – про доброякісний і злоякісний груповий нарцисизм, патології суспільного самопрославляння й нарцисичний вождізм.
ДОБРОЯКІСНИЙ І ЗЛОЯКІСНИЙ ГРУПОВИЙ НАРЦИСИЗМ
З точки зору будь-якої організованої групи, яка хоче продовжувати своє існування, необхідно, щоб вона отримувала нарцисичну енергію від своїх членів. Подальше існування групи до певної міри залежить від того, чи сприймається вона її членами настільки ж серйозно, як власне життя, або навіть ще серйозніше, і, крім того, від їхньої віри – якщо не в перевагу над іншими, то принаймні у свою правоту. Без цих нарцисичних складових навряд чи існувала б у групі необхідна для її функціонування енергія, особливо в тих випадках, коли потрібні жертви.
У динаміці групового нарцисизму ми стикаємося з феноменами, схожими з тими, які спостерігаються у випадку з індивідуальним нарцисизмом. Тут можна підкреслити відмінність між доброякісними та злоякісними формами. Якщо метою групового нарцисизму є якесь досягнення, то потреба здійснити творчу дію неминуче змушує вийти за межі вузького кола групового соліпсизму. Якщо ж об'єктом групового нарцисизму є сама група в її ситуації, формі, якщо йдеться тільки про її красу, славу, колишні досягнення й особливості, вищезгадані протилежні тенденції не будуть розвиватися і постійно зростатиме нарцисичне орієнтування і витікаючі з нього наслідки. Звичайно, в реальності обидва елементи часто пов'язані один з одним.
Суспільство, котре не володіє засобами економічного забезпечення більшості або значної частини своїх членів, якщо воно не хоче викликати серед них невдоволення, то повинно сприяти досягненню цими людьми задоволення нарцисизму злоякісного типу. Для людей, бідних у господарському і культурному відношенні, нарцисична гордість приналежності до групи є єдиним і часто дуже дієвим джерелом задоволення. Саме тому, що життя «нецікаве» для них і не надає їм можливість розвивати свої інтереси, в їхньому середовищі може розвинутися екстремальна форма нарцисизму.
ПАТОЛОГІЯ СУСПІЛЬНОГО САМОПРОСЛАВЛЯННЯ
Суспільний нарцисизм розпізнати важче, ніж індивідуальний. Припустимо, хтось говорить іншим людям: «Я і моя родина – найчудовіші люди на землі, тільки ми одні чисті, інтелігентні, добрі й порядні, всі решта – брудні, дурні, безчесні і безвідповідальні». У цьому випадку більшість людей сприйняло б його як грубіяна, невитриману людину або навіть як божевільного. Якщо ж фанатичний оратор, виступаючи на масовому зібранні, поставить на місце слів «я» і «моя родина» таке слово, як народ (раса, релігія, політична партія тощо), багато хто буде славити його і захоплюватися ним за його патріотичність і правовірність. Представники інших народів або релігій, навпаки, образяться на нього за таку промову з тієї простої причини, що про них відгукуються відверто погано. Однак всередині групи, піднесеної над іншими, кожен відчуває себе вдоволеним у своєму індивідуальному нарцисизмі, і, оскільки з цим твердженням погоджуються мільйони, воно здається їм розумним.
Що стосується патології громадського нарцисизму, то, як і при індивідуальному нарцисизмі, його найбільш очевидним і частим симптомом є недолік об'єктивності та здатності до розумного судження. Коли політичні акції базуються на нарцисичному самопрославлянні, то цей недолік часто призводить до руйнівних наслідків. Предмет нарцисичного інтересу розглядається як цінний (хороший, красивий, розумний і так далі), але не на підставі об'єктивної оцінки, а завдяки тому, що йдеться про власну персону або про те, що їй належить. Нарцисична оцінка є упередження, вона необ'єктивна. Зазвичай таке упередження так чи інакше раціоналізуються, і ця раціоналізація, в залежності від інтелігентності та витонченості відповідної особи, може бути більш-менш оманливою.
Якщо порушується нарцисизм групи, ми стикаємося з тією ж гнівною реакцією, яка буде і випадку з індивідуальним нарцисизмом. В історії є численні приклади, коли знущання над символами групового нарцисизму викликала напади люті, що межували з божевіллям. Наруга над національним прапором, образа їх володаря чи вождя, програна війна або втрата території часто викликали у мас почуття помсти, яке, у свою чергу, вело до нових війн. Рани, нанесені нарцисизму, виліковуються лише тоді, коли злочинець знищений і тим самим відшкодована образа, нанесена нарцисизму. Індивідуальна і національна помста часто покоїться на нарцисизмі і потребі «залікувати» рану за допомогою знищення лиходія.
НАРЦИСИЧНИЙ ВОЖДІЗМ
Слід сказати й про ще один елемент патології. Група з сильною нарцисичною установкою повинна обов'язково мати вождя, з яким вона могла б себе ідентифікувати. Лідер захоплює групу, яка проектує на нього свій нарцисизм. В акті підпорядкування всемогутньому вождеві індивід переносить на нього своє самозвеличення. Чим значніше лідер, тим значніше його послідовник. Нарцисизм переконаного у своїй величі вождя, який не відчуває ніяких сумнівів, – це якраз те, що привертає його нарцисичних підлеглих. Напівбожевільний лідер часто має найбільший успіх доти, доки недолік об'єктивності, гнівна реакція на кожну поразку й потреба підтримувати образ своєї всемогутності не приведуть до помилок, які приведуть до його падіння з п'єдесталу. Втім, завжди є талановиті напівбожевільні, готові задовольнити руйнівні бажання нарцисичної маси.
