…І плагіаторів жде біда?
Нещодавно Верховна Рада України ухвалила у першому читанні зі скороченням строку остаточного подання законопроект №2299 щодо змін у сфері вищої освіти, винесений на обговорення Комітетом ВРУ з питань науки, освіти та інновацій. Одним із пунктів документу було відкликання диплому про вищу освіту у разі виявлення плагіату у кваліфікаційній роботі. Так само планується скасування ступеню кандидата чи доктора наук у разі виявлення фальшування, плагіату та самоплагіату. У випадку зі студентством при виявленні «здирання» з чужих робіт передбачається позбавлення людини права отримати диплом про проходження усього курсу навчання у вищій школі, навіть у тому разі, коли увесь час навчання протікав безпроблемно. Отже передбачається радикальне підвищення рівня відповідальності у вишах країни, насамперед для студентства.
Здавалося б, якби цей закон запрацював насправді хоча б у частині боротьби з плагіатом, ми б мали принципово інакшу картину з наукою та вищою освітою в Україні. Адже чи не найбільшим позорищем сучасної української науки, особливо «молодої», є плагіатування, простіше, крадіжка чужої роботи або ідей. На жаль, звичка привласнювати чужі думки та тексти «виховується» у нашій країні навіть не зі студентської парти, а зі шкільної, коли, наприклад, подаються «самостійні роботи», повністю викачані з інтернету. Всі знають, що існує чимало спеціальних сайтів, на яких «висять» повністю готові шкільні реферати фактично з усіх предметів, особливо їх багато з літератури, як української, так і зарубіжної. Та й історія теж у «фаворі».
Таке «виховання» не проходить даремно! Зі свого власного досвіду та з досвіду моїх колег знаю, як абсолютно без найменших мук совісті наше славне студентство подає чужі тексти за власноручно та «власноголово» виготовлені реферати. Доходить до смішного. Одна з моїх колежанок отримала реферат, який повністю повторював її статтю з наукового журналу, проте (о диво!) автор на обкладинці реферату був зазначений зовсім інший. Траплялись і такі казуси: від групи студентів подавались реферати-близнята, відрізнялись вони лише прізвищами так званих авторів на обкладинці. Скажете, що це вже зовсім нахабно. Так, а розрахунок простий: ми не знаємо, що подаємо, вона/він (викладачка/дач) не читатиме їх все одно, просто відмітить як факт, що реферат подано. Щоправда, назви рефератів все ж дещо варіюються, але тексти ні. Часто ця навичка дерти чуже переходить і до аспірантури, пардон, тепер уже докторантури.
Але не все так просто. Той, хто сьогодні працює у сфері вищої освіти, навряд чи вірить, що одним таким законопроектом, чи навіть багатьма, можна подолати практику плагіатування в українській освіті та науці.
Хотілось би, звичайно, долучитись до тих, хто щиро закликає «підняти планку моральності» науковця та ніколи не скочуватись до крадіжки (плагіатування) чужих текстів та думок. Вочевидь, люди, які закликають йти шляхом морального вдосконалення, зокрема, й у цьому питанні, насправді вірять, що їхні заклики матимуть силу. А я, на жаль, не дуже довіряю подібним утопічним ідеям, оскільки плагіатування у нашій країні набуло розмаху епідемії. У цьому неважко переконатися, відкривши статтю про плагіат у Вікіпедії, щоб ознайомитись із широковідомими фактами плагіатування, здійсненими як людьми від політики, так і суб’єктами від науки як у зарубіжних наукових колективах, так і в українських.
Кримінальним кодексом України передбачено кримінальну відповідальність за плагіат статтею 176, якою передбачено навіть покарання у вигляді позбавлення волі від двох до п’яти років у залежності від розмірів завданого морального та матеріального збитку справжньому авторові.
У світі вказана хвороба теж потребує спеціального лікування. Ситуація у цивілізованих країн дає підстави для «звинувачення» філософії конс’юмеризму (або ж усеосяжного споживацтва) у негараздах академічного середовища, проявом яких є і плагіатування. Адже навіть такі розвинені та «законослухняні» країни, як Великобританія та Німеччина, де існують серйозні механізми боротьби із академічним плагіатом, все ж не можуть похизуватися його відсутністю. Німецькі соціологи стверджують, що 50% наукових робіт у країні містять плагіат. Подібна картина і в науковому середовищі Великобританії, де на плагіат припадає 58% від загальної кількості наукових текстів.
Боротися з таким явищем, безумовно, потрібно, оскільки воно руйнує насамперед морально-етичні засади функціонування науки як певного суспільного організму та інституції, але очікувати радикальних змін не випадає. Цей феномен має глибоке соціальне коріння. Його потрібно розглядати як соціальне зло, яке має своє виправдання навіть на рівні світоглядних та філософських установок спільноти. Мова йде не лише про філософію конс’юмеризму; стосовно ж України, де більшість населення належить до малозабезпечених верств, насправді не випадає вважати, що саме вказана філософія найбільше впливає на українців в основній масі та саме вона породжує вказані негативні явища в науці. Скоріше, на виникнення та стійкість подібних н егативних проявів в науці України активно впливає загальна світоглядна криза постколоніального соціуму, яка бере свій початок у «лихих дев’яностих». Саме «завдячуючи» періодові «первинного накопичення капіталу» початку 90-х, коли почало формуватися масове усвідомлення того, що у цьому суспільстві той, хто не може добитись успіху (під яким розумілось накопичення матеріального багатства) будь-яким шляхом та способом, частіше за все – шляхом кримінальних оборудок, та ще й отримати за таке «вміння» причетність до влади у державі, стає невдахою, «лузером», тим, хто «не вміє жити». Масова свідомість пострадянського суспільства в Україні сприйняла такий стан справ як життєву реальність і значною мірою толерувала її. Подібні світоглядні установки, накладаючись на тотальне недотримання законів, усталили не лише плагіат, але й корупцію та інші зловживання у ВНЗ та академічних установах. Тоді ж виникло і набуває розмаху явище «науковця-імітатора», «інтелектуального мародера-плагіатора».
Прихильники розуміння плагіату як, насамперед, соціальної проблеми вважають, що процес боротьби із цим явищем не матиме особливої ефективності, якщо не відбуватиметься паралельно з оздоровленням усього соціального організму загалом. Тому і до завдання подолання плагіатування в науці потрібно підходити комплексно, паралельно вирішуючи і питання корупції, симуляції, псевдо науковості тощо. Варто розуміти, що для України це завдання на довгі роки.
