Ігри перекладів
В юності більшість із нас прагне отримати якусь особливу професію, що вимагала б сміливості, витривалості, незвичайних умінь. Звідтіля мрії про космонавтику, футбол, Голлівуд, розвідку чи президенство. Пізніше, більшість із нас ідуть на компроміс із мрією, розчаровуються в планах чи здаються під тиском суспільства, обираючи, врешті, «професію, як у людей.» Головне, що нам забувають сказати — навіть обравши звичну професію, розслаблятися не варто, адже світ кілька разів за життя обов’язково даватиме нам можливість стати професійно важливими.
В університеті я готую перекладачів і перше, що хочу їм пояснити — ваша професія вимагає сміливості й, подекуди, героїзму. Більшість не вірить. Погодьтеся, коли ми думаємо про типового перекладача, то уявляємо людину, що обрала собі сферу спокійного інтелектуального сервісу, працює у тиші за комп’ютером, або на цікавих міжнародних конференціях, не переймаючись надто державними справами. Правила так і кажуть — хороший перекладач – невидимий перекладач. Саме тому я розпочинаю першу лекцію із розповіді про одного з найвідоміших перекладачів-зачинателів професії — Вільяма Тіндейла. Спочатку він переклав Біблію англійською мовою, а потім його спалили. Як і десятки інших перекладачів у Середньовіччі. Та навіщо нам Середньовіччя, ось наприкінці 2019 року в Камеруні теж вбили перекладача Біблії, а потім іще одного. Бенджамін Тем та Ангус Фум померли від рук ісламських бойовиків через те, що перекладали Святе Письмо мовою племені агхем. Серед жертв українського Розстріляного Відродження десятки перекладачів, зокрема Василь Вражливий, Микола Зеров, Євген Плужник.
Подекуди, жертвою перекладу стає не сам перекладач, а ті, хто його споживає. В теорії перекладу зафіксовано десятки прикладів, коли невдала фраза мало не призвела, або й призвела, до війни, прикрої політичної поразки або, скажімо, смерті пацієнта. Серед таких гріхів часто цитованим є переклад промови Микити Хрущова в польському посольстві в 1956 році, що спричинив новий виток протистояння між СРСР та Заходом. Хрущов неввічливо резюмував, що історія – на боці СРСР і країна іще діждеться побачити смерть західної буржуазії. Неприємна фраза, проте – жодних погроз. Перекладач же витлумачив її інакше і сказав на загал – СРСР обіцяє поховати Захід. Могло дійти й до ядерного удару.
Українцям не варто йти так глибоко в історію за прикладами. Небезпечна підміна понять у процесі перекладу відбулася зовсім нещодавно, наприкінці 2007 року. У час політичної кризи, Віктор Ющенко та Віктор Янукович сіли за стіл переговорів і одне з прийнятих тоді рішень стосувалося нової редакції перекладу «Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин». Щоб дати можливість частині областей зафіксувати російську мову як регіональну, офіційний переклад Хартії змінили. Термін «міноритарна мова» прирівняли до терміну «мова меншин», хоча це геть не одне й те саме. До міноритарних мов на території України належить, скажімо, кримськотатарська. Вона і справді потребує захисту, адже народ, якому ця мова рідна, не має своєї держави чи конституції, яка б її захищала. Зовсім інша справа – російська мова, якою розмовляють близько 162 мільйонів людей і якій точно не загрожує зникнення, навіть якщо всі в Україні її забудуть. Здавалося б, просто невелика редакція, а які наслідки – прийняття антизакону про мову Ківалова-Колісніченка, мовний Майдан, здача українських інтересів і підготовка анексії Криму та захоплення східних областей, якраз тих, що спираючись на псевдопереклад європейської Хартії мов закріпили за російською особливий статус.
Невеликі редакції до перекладу – ніби й нічого страшного. Я сама пояснюю студентам, що досягнути стовідсоткової відповідності неможливо, таке буквальне тлумачення спотворить смисл. Проте, усвідомлене редагування і підміна понять – тривожний сигнал суспільству. І найсвіжіший приклад – переклад широко анонсованого інтерв’ю Зеленського британському The Guardian. Написаний на рівні найвищого класу світової журналістики, текст рясніє вишуканою іронією, логічними висновками й поступово перетворюється на детальний психологічний портрет випадкового президента України. Під час читання інтерв’ю англійською, мене не полишав подив – як вони можуть знати про нас все. І уявіть моє здивування, коли всі ті цінні, смислові деталі, які так багато розповідають читачеві й про Зеленського, і про Україну, і про наші міжнародні перспективи, прибрано, витерто, переписано. І зроблено це офіційно – Офісом Президента. Українська преса звернула на це увагу – зміну акцентів, перестановку запитань і бажання показати героя інтерв’ю у вигіднішому світлі. А король-то – голий.
(До прикладу, відчуваєте різницю між президент усміхнувся і президент загиготів, або подивився у сторону чи відвернувся? Чи потопає у зелених кріслах і розповідає про нефахових друзів, яких запросив до управління державою, нервує через відсутність запрошення до США – цього в перекладі ОПУ немає взагалі!)
Сьогодні, коли багато людей знають англійську мову й уміють порівнювати тексти, не варто підмінювати переклади. Бо, насправді, розумному громадянину і так відомо усе, що написано в The Guardian. Проте, тому ж розумному громадянину стає цікаво, навіщо його обдурюють – це невинне бажання виглядати краще в очах українського суспільства, чи перші спроби цензури?
