Інформаційне айкідо
Айкідо — єдиний у світі вид бойових мистецтв, в якому геть відсутні змагання з причини високої можливості нанесення травми супернику. Практика айкідо дозволяє вивчити особливості будови людини і способи ефективної відсічі при несподіваній атаці. Не в образу буде сказано, але це спорт, як правило, худорлявих і «сухих» людей, що не володіють фізичною міццю.
Таким і був засновник — невисокого зросту, не особливо щільний чоловік. Але знання анатомії, ергономічність і плавність рухів, таймінг технік і переміщень в айкідо дозволяють і без застосування грубої сили піти від загрози і нейтралізувати супротивника. Це ще одна унікальна особливість айкідо: з його допомогою будь-яка людина, будь-якої комплекції, може знешкодити нападника, навіть якщо той набагато важче і сильніше.
Використовуючи інерцію руху противника, майстер айкідо звертає його силу проти нього самого, тому чим сильніше удар, що наноситься айкидока, тим сильніше постраждає сам нападник. До чого це я веду, запитаєте ви?
До того, що ми сьогодні воюємо із сильнішим противником, що має значно більшу армію, і кількісно, і збройно. Чи означає це, що ми приречені на поразку? Аж ніяк. Ми зобов’язані перемогти. Але, щоб перемогти, нам необхідно використати силу противника проти нього самого.
Я не вважаю себе великим спеціалістом у військовій справі, тому говоритиму, передусім, про інформаційну складову цієї російсько-української терористичної війни.
Головним інструментом російської пропаганди є телебачення. Сотні телеканалів різної форми власності, різних масштабів та різної глядацької аудиторії працюють в єдиному напрямку – створення паралельної реальності для російських громадян і поширення дезінформації для закордонного споживача. Інформація тенденційно подається у формі як новин, так і різноманітних «аналітичних», «публіцистичних», «політичних» програм та ток-шоу.
Росія намагається імітувати наявність у неї «свободи слова», тому запрошують на подібні програми і носіїв «протилежної точки зору». Звісно, це робиться аж ніяк не для того, щоб глядачі змогли почути альтернативну позицію, а для того, щоб публічно її знівелювати.
Сьогодні в Україні немає єдиної думки щодо участі українців у різноманітних російських ток-шоу. Більшість українських політиків і експертів вважають, що ми не маємо брати в них участі. Наведу найпоширеніші аргументи «проти»:
1. Своєю участю українці «легітимізують» російську «свободу слова»;
2. Вони все одно не дадуть висловитись, «візьмуть на горло» і «обіллють брудом» з ніг до голови;
3. Аудиторії цих програм на РосТБ нічого раціональними аргументами не доведеш. Вони апріорі налаштовані упереджено до українців;
4. Не варто їхати в столицю країни-агресора. В 1941-му представники Антигітлерівської коаліції не брали участі в нацистських телепрограмах;
5. Приїзд до Москви – зручна нагода для арешту українських активістів.
Спробую опонувати, почавши з першого аргументу. Отже, чи повірить українець російським аргументам, якщо на екрані російського телеканалу не даватимуть висловитись авторитетному для нього українському політику чи експерту? Навряд. Більшість українців його взагалі не дивитимуться.
Чи будуть російські ток-шоу менш успішними у разі неучасті в них українців? Не думаю. В цьому разі справжні українські експерти будуть замінені на «фейкових» – на звичайних російських акторів.
Чи помітить підміну російський глядач? Навряд. Цей глядач, в основному, не дуже вибагливий, і не дуже заглиблюється у вивчення персоналій українського публічного простору.
Телебачення має визначальний вплив на думку росіян, і через цей канал можна сіяти зерна сумнівів... доки Путін грається у свободу слова - доти це можливо. Та скоро й це може бути заборонено...
Чи дадуть вони висловитись українському учаснику, не перебиваючи і толерантно дозволяючи завершити думку? Звісно, ні. Вони перебиватимуть, ображатимуть, кричатимуть… Звісно, перебувати у ворожому середовищі – це не дуже приємно.
Доводити щось учасникам подібних шоу - марна трата часу. Однак нехтувати можливістю донести бодай краплину правди до російських телеглядачів і наштовхнути на роздуми - дурість.
Приклад же попередніх світових воєн у даному випадку недоречний, адже сьогодні принципи і засоби ведення війни суттєво змінились, особливо це стосується її інформаційної складової.
Стосовно арештів – мені не відомо жодного випадку затримання гостей кремлівських «Гебельс ТБ». Навпаки, досі запрошення від телевізійників в РФ було чимось на кшталт дипломатичного імунітету. Незаконні арешти наших громадян досі траплялись або на окупованій території, або під час опозиційних мітингів.
Проблема може бути в іншому – деяких наших громадян просто не пускають на територію Росії, навіть за запрошенням пропагандистів. Це стосується, на приклад, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Солонтая. Він – персона нон-грата. Хоча ризик арешту, звісно, в будь-якому разі є.
Тому тим експертам, які не бояться витримати купу образ, брехні, погроз та криків з боку російських пропагандистів та українських запроданців, не бояться наштовхнутись на нерозуміння та несприйняття з боку російського телеглядача заради спроби надихнути поневолені імперією народи на національно-визвольну боротьбу, посіяти страх перед імовірною війною серед російських громадян, підштовхнути опозиційні сили до активних дій – варто їхати.
Щоб перемогти країну-агресора - треба воювати на її території - і збройно, і інформаційно...
