Істина негідників
Мудра людина на ім’я Лао-Цзи написала 2500 років тому:
«Військо - знаряддя нещастя, тому благородний правитель не прагне використовувати його, він застосовує його, тільки коли його до цього змушують. Головне полягає в тому, щоб зберігати спокій, а в разі перемоги себе не прославляти.
Прославляти себе - це значить радіти вбивству людей. Той, хто радіє вбивству людей, не може завоювати співчуття в країні. Благополуччя створюється повагою, а нещастя походить від насильства.
Якщо вбивають багатьох людей, то про це потрібно гірко плакати.
Перемогу слід відзначати похоронною процесією».
8 травня - день пам’яті і примирення. Хороша, точна назва. Примирення потрібно між сучасними народами, які тоді, 75 років тому, опинилися по різні боки фронту. І водночас потрібна пам'ять про те, що призвело до тої війни, про ціну, яку вона з нас усіх взяла. Пам’ятати, щоб цей жах не повторився.
А що, власне, святкують 9 травня - в тому числі й багато хто в нас?
Згідно з недавно розсекреченими даними Міністерства оборони Росії, втрати СРСР у Другій світовій війні склали 42 мільйони людей. Не 20 брехливих радянських, не 26 єльцинських, а сорок два. Кожний п’ятий житель країни. Всемеро більше, ніж у агресора.
І про яку перемогу тут може взагалі йтися? Про яку?
Може, краще таки не паради влаштовувати, а згадувати про ці 42 мільйони трупів? Про криваві штурми міст до комуністичних дат календаря? Про нездарних полководців, що завалювали тілами солдатів ворожі позиції? Про мільйони полонених, проголошених ворогами народу?
Ще раз пересвідчуюся, наскільки точно було сказано у фільмі Кайдановського «Дружина керосинника»: «Перемога – це істина негідників».
Додати нічого.
