Iз кишенькового словника українського журналіста: «Темник»
«24-30.03.2017»
На відміну від чорної кішки, «темник» українські журналісти можуть знайти і в темній кімнаті, навіть якщо його там і немає.
Термін «темник» у сучасному українському його значенні (не плутати із середньовічним монгольським воєначальником) увійшов до словника українських медіа 2001 року. Та лише минулого вівторка — 16 років по тому, вперше, і поки що тільки в соціальних мережах, а не в академічних і журналістських колах, розгорнулось обговорення етичних рамок його вживання. Як і інший випадок українських неологізмів — «тітушки», термін «темник» від самого початку мав різко негативний зміст (як пережиток негативного ставлення його авторів до «татаро-монгольського іга»?), визначаючи директиву засобам масової інформації від влади, що змушує їх освітлювати новини виключно зазначеним у ній чином. Часи Леоніда Кучми, який дав «темникам» життя, давно канули в лету. Вже ніхто, окрім їхніх власників, не наказує українським ЗМІ, що і як їм говорити, але слово «темник», утім, як і раніше, залишається в повсякденному інструментарії певної частини українських журналістів.
От і у вівторок «Українська правда», опублікувавши неясної достовірності і походження внутріпартійні інструкції для спікерів БПП (інакше кажучи, пам’ятку з тезами, що відображують офіційну позицію партії з того чи іншого питання), одним вживанням терміна «темник» у заголовку перетворила їх для необізнаного читача зі звичайної для політики або бізнесу практики на мало не злочин проти засад української демократії. Вже в обговореннях у соціальних мережах журналісти «Української правди» намагалися виправдати свою позицію «зміною значення терміна», некоректністю аргументів «влади» в опублікованому ними документі... Проте мета, з якою в цій публікації було використано саме термін «темник», цілком прозора: надати матеріалу сенсаційної скандальності, а також використати його як маніпулятивний аргумент у суспільній дискусії, що розгортається довкола питання про необхідність електронного декларування антикорупційних громадських організацій.
Користувачі соціальних мереж відзначили ще один цікавий момент: опублікований «Українською правдою» документ значною мірою складений як набір цитат із кількох публікацій топових блогерів, у яких вони кількома днями раніше намагалися підсумувати аргументи на підтримку необхідності поступово розширювати коло обов’язкового електронного декларування і на офіційно неприбуткові організації. Для когось, хто звик знаходити прості відповіді на найскладніші запитання буття, цей факт (незважаючи на хронологічне нестикування) став зайвим доказом дієвості «темників» та існування «фабрики порохоботів». Проте, якщо документ, опублікований «Українською правдою», є достовірним, із нього можна зробити абсолютно інший висновок. — На сьогодні в Україні є лише один «темник» — «Фейсбук», а все інше: друковані, електронні ЗМІ, прес-релізи партій і виступи партійних вождів і державних мужів — усе це лише продукт цілеспрямованого реферування соціальних мереж. Не Адміністрація Президента розсилає тексти «порохоботам», навпаки, найчастіше це топові блогери мимоволі є її колективним текстовим процесором — одна голова добре, а кілька сотень — краще. На жаль, соціальні мережі поки що набагато меншою мірою впливають на ухвалення владою рішень, натомість за їхніми публікаціями — не лише їхні аргументації, а й за реакцією на ці аргументи читачів, політтехнологи і спічрайтери можуть із легкістю визначити, які аргументи переконливі для українців, а які ні, тим самим сформувавши готовий набір апробованих тез для голів-мовців тих чи інших партій і фракцій, і навіть офіційних державних осіб. Та що вже там, огляд думок соціальних мереж уже давно став окремим жанром навіть для професійних журналістів, не говорячи вже про те, що чимало цих блогерів і самі прийшли в друковані й електронні ЗМІ.
Що ж до конкретної публікації «Української правди», вкотре вже доводиться зазначати, що це інтернет-видання свідомо маніпулює інформацією, дезінформуючи своїх читачів, водночас значною мірою і саме мимоволі будучи заручником власних, закладених ще за часів президентства Кучми, редакційних стандартів. На сьогодні, коли медведчуківські «темники» залишились у далекому минулому, найбільша загроза демократії полягає у свідомому спотворенні інформації самими ЗМІ, що підриває довіру суспільства до всіх без винятку джерел інформації, ослаблює єдність і підриває моральні засади громадянського суспільства в Україні. Адже недаремно маніпуляційний інструментарій «Української правди», включаючи й сам спосіб використання терміна «темник», практично в незміненому вигляді був запозичений і під час створення сайта «Країна.UA». — Не лише політичні сили, що перебувають на радикально протилежних одна до одної кінцях політичного спектра, а й скандальні ЗМІ, які на словах декларують протилежні цінності, насправді користуються схожими методами роботи, однаково руйнівними як для української демократії, так і країни в цілому.
