Із Києва до Львова. Версія 2.0
Дежавю. Мабуть цим словом можна описати здибанку літньошкольників у Львові. Все, що відбувалось за цей львівський період, було навдивовижу подібним до липневої Літньої школи у газеті «День». Декілька прикладів. Наш день праці розпочинався о 9.00 та тривав до пізнього вечора. На початку і по завершенню дня нас очікувало довге добирання додому. У Школі міжнародної журналістики були тільки веселі учасники, крутезні ментори та завше позитивні та готові до спілкування гості. Львівсько-донецька компанія знову злилась в один робочий механізм і працювала в одній редакції, де з нами працювали такі ж прикольні люди.
Сміх. Його в нас було багато і це добре. Нам не було коли сумувати чи робити вигляд стомлених від недостачі сну і т.д. Буквально щомиті новий жарт, який заряджає енергією краще за будь-який енергетичний напій чи печенько. Досі з усмішкою на вустах згадую, як ми оригінально брали коментарі у наших спікерів за допомогою прийому «кава в руки» та «чайна ложка». Оригінальності нам таки не бракувало. Ще пригадую, як нам Майкл Андерсен (данський журналіст і просто мега-крута людина) дав завдання зібрати у пересічних львів’ян коментарі про те, що вони знають про Європейський Союз. Того дня було холодно, а година була така, що вже і голодно. Ми рушили у напрямку «Шувару» (ринок у Львові) і ще здалека почали вибирати «жертву» коментаря. Пригадую, як сказав «О, цей дідусь мій». Та не подумайте, що ми нічого не робили, а лиш веселились, частіше за все, ми, втупившись у ґаджети, писали, писали і ще раз писали.
Здибанка. Їх у нас було небагато, але забути той день, коли випускники Літньої школи нарешті зібрались на какао, важко. Ми пригадали все: наше знайомство у перший день ЛШЖ, наші обговорення у буфеті на шостому поверсі, підготовку до зустрічей, гуртожиток та наш кухарський винахід «гюртожітто». Такі моменти закарбовуються у пам’яті назавжди.
Дружба. Чи не по-дитячому казати, що у людей, які знайомі три з крихтами місяці може бути дружба. Хіба що на рівні «лайків» та коментарів у соціальних мережах. Але у нас не так. Чому? Коли ти відчуваєш, що людина щиро вірить у тебе, то твоє сприйняття дружби вже не може бути дитячим. Таку річ, як «відчуття» мабуть найважче підробити. І таки про нас потрібно буде зняти серіал =)
P.S: прикро, що з нами не було друзів, які зараз у Києві. Мабуть це єдина річ, яка викликала сум…
