Кашеміровий привіт
Дивно, що зосереджено шукаючи вовняні рукавички потрібної мені якості та кольору і будучи повністю поглиненою процесом, все ж випадкового, миттєвого погляду на текстуру шкарпетки між щиколоткою і штаниною незнайомця, що проходив торговельним центром, вистачило, аби зауважити — тут смак є. Обличчя його навіть не бачила, а навіщо: незнайомець — праворуч, я — ліворуч. Однак ми вже зустрічалися, і майже на цьому місці.
Пошуки рукавичок непомітно виявилися виснажливими, хоча вибір начебто великий, а все не те: то поліамід, а хімія не потрібна, то строкаті прикраси у вигляді вульгарних оборочок, стразів, якихось смішних пушків, звісно — замерзну, але такі не одягну, то кашемірові шикарні, але дуже дорогі, потягнуть на третину депутатської зарплати, ще до хитрої спроби її підвищення. Так, кашемірові — і ласкаві, і ніжні, одним словом, з тих речей, до яких хочеться доторкнутися. Напевно, це й є елегантна чуттєвість, але ціна фантастична, як для рукавичок. Біг по пересіченій місцевості — адже зазирала до кожної крамниці з осінніми пропозиціями — приніс певні знання: у сировині для рукавичок і шкарпеток, виявляється, використовують матеріали, про які й гадки не мала: газована бавовна з терморегулюючими властивостями, мерсеризована бавовна, шовк з додаванням поліаміду, вовна під льон з бавовною. «У рукавичках з’явилися спеціальні наліпки для зручності при користуванні сенсорними телефонами, а пальці в багатьох виробах дещо подовжені, аби поміщалися накладні нігті», — пояснила мені одна активна продавщиця. Навіть здивувалася — невже нині накладні нігті вже частина жіночої анатомії, перепитала, напевно, в компанії з нерухомими лобами від спецін’єкцій, втягнутими щелепами, урізаними повіками, і фальшивими віями з шерсті гризунів. Дівчина не вловила в моїх міркуваннях і натяку на питання і продовжила спокійно, мовляв, такі нігті у всіх. Тоді дайте мені ось ті — світло-сіренькі, нормальної довжини, бачу, вони точно натуральні, і ціна не жалить. Вдала модель виявилася харківського виробництва і, примірявши їх, відчула м’яку затишну ворсисту підкладку в чудовому виробі.
Нібито питання вирішила і мій улюблений шарф, переконана, швидко подружиться з обновкою, адже колір і в’язка у них дуже співзвучні. Зауважила, за останній час, мабуть, жодна частина гардероба не зважилася на таку запаморочливу кар’єру, ставши мало не головним акцентом в одязі, як шарф. Він легко підкреслює настрій, світосприйняття, своє місце в загальній життєвій мозаїці і, торкаючись своїм теплом до руки, щоки, шиї, ніби заспокоює — зі мною не пропадеш. Задоволена, що вдалося розплутати цей шерстяний клубок з метушні, попрямувала до виходу, і раптом почула щось дуже схоже на дежавю в найпростішому питанні: «Do you speak English?». Озирнувшись, знову побачила те саме грамотне взуття і вивірений натяк на дорогі аксесуари, а піднявши очі, здивувалася і почала сміятися, хоч давно вже могла забути ту дивну зустріч з цим персонажем у самому центрі міста. 10 років тому він теж підійшов із цим питанням, а мені, дуже захопленій тоді англійською, постійно хотілося її «вигулювати», і я відповіла, що знаю англійську в скромних масштабах. Тоді це був чоловік років сорока і здавався вихідцем, можливо, з Індії. Поки він детально описував свою гнітючу ситуацію (не може доїхати до аеропорту, оскільки вкрали всі гроші), дивувалася, наскільки він елегантний: його речі просто ввібрали вишуканість, так швидко не упакуєшся на ходу, заскочивши до бутіка. Все було підібрано за великі гроші, до того ж збереглася грайливість і дорога простота. Доповнювало враження розкішного кольору обличчя, серйозні очі, прекрасна стрижка. Звісно, вловила все за секунду, наступної миті зрозуміла, що денді просить грошей. Пам’ятаю, в гаманці було щось з готівки, вирішила допомогти. Франт не міг приховати сум’яття, адже така сума його не врятує. Він почав уточнювати, чи є картка, пропонував щось у заставу, ще щось лепетав. Моїх знань вистачило, аби порадити йому звернутися до посольства, і зі своєю збереженою карткою в сумці поквапилася піти. Звичайно, цей незначний епізод давно забула, але несподівано побачивши ці чесні очі, щоправда, лиск дещо потьмянів, але основні акценти все ж спритник зберіг у своїй кашеміровій чарівливості. «Ми з вами вже зустрічалися і відразу скажу — гроші витрачено на рукавички, отже, простачків за день ще наловите, але будьте пильним, раджу, багато хто знає вас. У центрі, думаю, не «скосити» грошенят, якщо всі зустрічні мають таку добру пам’ять, як у мене, та й таким кустарям сьогодні тісно в світі, де більш досвідчених злодіїв повно, «не показуватимемо пальцем». Вони вже зробили моїм грошам ноги, за допомогою ручок у таких самих дорогих рукавичках, як у вас». Він навіть застиг від такого відвертого монологу, як Буратіно в перші хвилини життя, поки папа Карло ще не встиг відкласти сокиру. Він такої активності не очікував і такого детального облому не передбачав.
Та все ж, чому спритна людина підходить вже не вперше саме до мене, розмірковувала, адже шахраї — прекрасні психологи. Або я схожа на довірливу простачку, яка навряд чи або все ж сама купилася, а він розраховував на це, на банальну жіночу вразливість, щоправда, більш витончену, ніби кашемірову. Те, що для молоді зараз майже норма — знання англійської для пані старшого віку, — майже комплімент. Тому його питання «Do you speak English?» не відлякало, а захотілося тоді допомогти. Кажуть, лише 5% мозку відповідає за свідоме мислення. Решта 95 — інтуїція. Вона, хоч це і окремий випадок, якраз мене тоді і підвела. Хитрий бізнес, з англійським акцентом, помітила, все ж його так-сяк годує і на «прикид» вистачає, простачків ще багато, втім, вони не зникнуть ніколи. На щастя, в моєму випадку, мої втрати — мінімальні, навіть цікаво, зізнаюся, було зустріти цього наївного мисливця, якого прозвала «ворс у законі». Зробила йому ручкою в новій витонченій рукавичці і навіть подякувала за досвід, безумовно, ручної роботи.
Люблю все натуральне.
Людмила ЗАСЄДА, спеціально для «Дня»
