Хід слоном
«26.05–01.06.2017»
Щось близько 800 року (помилка в 10—15 місяців для тієї епохи, звичайно ж, не береться до уваги), чи то вже прийнявши імператорську корону, чи то ще збираючись її прийняти, повелитель франків і десятків підкорених ними європейських народів Карл, якого прозвали не лише і не стільки за його гігантський зріст Великим, відправив трьох місцевих євреїв з місією до багдадського халіфа Харуна Ар-Рашида. Початок гідний східної казки, але, перепрошую читачів, це не «Тисяча і одна ніч», а лише «Одна з тисячі бувальщина». Чого хотів домогтися цим посольством Карл, чи то союзу проти мусульман Іспанії, що відбилися від рук, чи то визнання свого статусу одного з трьох — нарівні з імператором Візантії і самим багдадським халіфом — правителів тодішнього світу, нам невідомо.
Єдиним його результатом, що дійшов до нас і записаний у всіх тогочасних хроніках франків, був слон, доставлений у дарунок Карлу. В ті часи, коли у Європі ще не була винайдена цукрова вата і зоопарки ще не приносили їхнім власникам фіксованого доходу, слон був твариною абсолютно недоречною і при цьому незвичайно ненажерливою. Можливо, таким віддарунком халіф хотів, як це зараз кажуть, езопівською дипломатичною мовою самозваного імператора Заходу «відшити». Але дикі франки на дипломатичному етикеті не зналися, про слонів лише читали (вірніше, чули, коли довгими зимовими вечорами їм про цих слонів учені ченці читали з бестіаріїв уголос), тому, отримавши свого слона, образитися не здогадалися.
Навпаки, вони розкрили в здивуванні роти, і, як свідчать хроніки, не закривали ці роти всі 9 років, які слонові пощастило протягнути в далекому холодному краю. Імператор, який ніяк не міг награтися зі своїм дивним звірятком, усюди возив слона за собою, і Абуль-Аббас (так слон був наречений згідно з митною декларацією і супровідним ветеринарним документом) так і помер 810 року під час походу Карла Великого проти короля данців, а армія і двір були в багатоденному траурі. За переказами, не бажаючи розлучатися зі спогадом про велике вухате диво, імператор наказав виготовити з його бивнів ріг, який і сьогодні зберігається в Аахенському соборі (ФРН), а також шахи, які і сьогодні зберігаються у королівській скарбниці Сен-Дені (Франція). Утім, якісь там вчені звичайно бурчать, що ріг і шахи, мовляв, датуються пізнішими часом, але, погодьтеся, аж надто хороша історія, щоб до цього їх бурчання прислухатися. Не будемо до них прислухатися і ми.
На жаль, ця слонова дипломатія так і не прижилася, і в подальші сторіччя правителі вважали за краще підтримувати між собою стосунки за допомогою воєн і шлюбів у короткі проміжки між ними. Скуштувавши жахів війни, вони упевнювалися, що, порівняно з ними, у шлюбах немає нічого поганого, а скуштувавши родинного життя, переконувалися, що війни не такі вже й страшні. Лише тому, напевно, ні керівники Франції і Німеччини — спадкоємиць імперії Карла Великого, ні керівники арабських держав — у десятому коліні спадкоємці Харуна Ар-Рашида, ніхто сьогодні не завдячує Абуль-Аббасу за встановлення двосторонніх стосунків. Не виголошуються промови, не встановлюються пам’ятники. Більш того, Франція і Німеччина, кожна спираючись на свою частку слонового спадку — ріг і шахи з його бивнів, не сперечаються один з одним за право називатися його батьківщиною, і, вже тим більше, батьківщиною всіх слонів. Та що там, їм навіть право на спадщину самого імператора Карла Великого не спадає на думку ділити.
Правда, вже зовсім інший самозваний імператор, на честь якого був названий коньяк «Наполеон», установив на площі Бастилії 24-метрового гіпсового слона (пам’ятаєте, у «Знедолених» Гюго в цьому слонові жив Гаврош?). Але це зовсім інша історія — пам’ятник його єгипетської експедиції, наслідком якої стало відкриття європейцями таємниць Пірамід і ще порівняно недавно популярних курортів на Червоному морі. А коли через 33 роки цього слона внаслідок ветхості знесли, аби хоч якось компенсувати порожнечу, що утворилася в результаті його знесення, стали виводити живого слона на сцену в «Аїді». Слабка втіха, та й Верді я не люблю.
От і все, що залишилося в пам’яті європейських і арабських народів про зародження двосторонніх стосунків між ЄС і Іраком, про чарівний дарунок багдадського халіфа Харуна Ар-Рашида. Але який же був слон, який був слон!
