Хід у відповідь
«08–14.07.2016»
Понад тиждень кількасот малахольних бабусь і усякої тварі по парі інших прочан із корогвами та портретами безневинно убієнного імператора під наглядом рідкого ланцюжка охоронців під пекучим промінням липневого сонця прямують на Київ. Йти їм ще два тижні, але столицю поступово охоплює паніка. У палаючому мареві плюс тридцяти з гаком киянам з висоти дніпровських круч ввижаються — кому армії мерців, що ожили, під проводом Білих Ходаків, кому — набігаючі хвилі цунамі зомбі з «Війни світів Z».
Рятуйся хто може! Одні закликають до Києва добровольчі батальйони, другі вкотре вимагають заборонити Московський патріархат, треті безсило опустили руки і готові зустріти хоч друге пришестя, хоч страшний суд. Зрозумійте їх правильно, не кваптеся засуджувати. Якби танкові колони Путіна перейшли кордон на Чернігівському і Харківському напрямках, цим наш народ вже давно не залякати. А ось хресна хода — загроза незрозуміла, біс його знає, як на неї реагувати. Котеня, що ледь навчилося ходити, в топовому ролику на Youtube здатне змусити тікати у кілька разів більшого його за розміром пса.
То в чому ж причина такої гострої реакції українського суспільства на, здавалося б, безневинний релігійний захід? Адже, на відміну від всеукраїнських православних ходів проти НАТО, візиту Папи і біс їх згадає ще чого, цього разу організатори заявили тему, однаково близьку всім: «Мир, любов і молитва за Україну» (правда ж, нагадує парафразу безсмертного радянського «Мир, дружба, жвачка/фестиваль!»?). Поза сумнівом, головна причина, як би висловитися пом’якше, у низькому рівні довіри до Московського патріархату, чиє російське керівництво при, як мінімум, цілковитому неспротиві керівництва української філії є одним з головних стовпів путінської агресії в Україні.
Але є ще один момент, низький рівень довіри нашого громадянського суспільства до самого себе. Більшість голів, що говорять і пишуть, переконані, що метою організаторів є безлади. Простіше кажучи, вони сподіваються, що учасників хресної ходи поб’ють і цим скористається Кремль для дискредитації України перед її західними союзниками. Ось тільки хто поб’є, наймані «тітушки» чи наші з вами учорашні колеги по Майдану? Хто вже зараз стоїть уздовж доріг і ображає учасників хресної ходи — бойовики-радикали чи вчора ще, здавалося б, адекватні активісти? То хто ж насправді, перепрошую за запитання, в цій історії провокатор? Точнісінько таку ж карту, нагадаю, розігрували і супротивники Маршу рівності, називаючи його спробою Кремля дискредитувати Україну в очах Європи напередодні ухвалення рішення про безвізовий режим з ЄС. Логіка та ж сама — як би чого не сталося, ми самі за себе не відповідаємо, то чому б учасникам самим не розійтися чи владі їх не заборонити. А вже якщо кілька тисяч осіб зберуться в Києві і перед камерами поговорять про буцімто громадянську війну і мир на Донбасі, то це взагалі ґвалт. А то ж у нас на «Інтері» таке не щодня в ефірі.
Тим часом мета організаторів хресної ходи насправді дещо в іншому. Так, вони розраховують на зрив хресної ходи. Передусім як доказ наявності громадянського протистояння в Україні. Буде це напад «Азова» або «Свободи» чи станеться диво, і Президент і суд дослухаються до мережевих істеричок і заборонять хресну ходу — їм байдуже. Ми говоримо про повернення Криму і Донбасу? Чи можемо ми на це розраховувати, якщо в сьогоднішній Україні позбавлені права слова навіть ті, хто на своїх корогвах написав слова миру і любові, а не проклинає Україну з протилежного боку донецького чи чонгарського поребрика? Що, росіяни підуть звідти разом із майже всім населенням чи нам залишиться у спадок громадянська війна, яку ми готуємо сьогодні своїми власними руками?
Адже, крім небагатьох організаторів і охоронців, у хресній ході беруть участь не наймані «тітушки», не агенти Кремля, а прості люди, нехай і відрізняються вони від нас із вами цінностями, які сповідують; нехай деякі з них і не такі освічені чи інакше вдягнені, нехай вони несуть портрети святих, а не Бандери, а дехто з них відмовляється розмовляти українською мовою. Не сумніваюся, у кожного з вас є такі самі родичі, сусіди — не такі, як ми, нехай не серцем, а лише де-юре, але громадяни України, з точнісінько такими ж правами, як і в нас. Поки вони не порушують закон, поки в їхніх руках корогви, а не автомати, у них є право на мирні зібрання, їм теж, як іншим меншинам, потрібен свій марш рівності/карнавал/гей-парад.
Тому я пропоную дивитися на цю ходу не як на провокацію, а як на іспит. Для нас із вами іспит на громадянську зрілість, на вірність цінностям, які ми написали на своїх європейських стягах. Справді, якщо організатори хресної ходи провокатори, то чому ж ми своєю істерикою, як «корисні ідіоти», сприяємо їм?! Нехай 27 липня — нагадаю, це будень, середина тижня, кілька тисяч вірян РПЦ, як заплановано, пройдуть хресною ходою від Володимирської гірки до Києво-Печерської лаври, відправлять молебні, скажуть усе, що їм заманеться, і спокійно роз’їдуться по своїх домівках. Цього року під час Маршу рівності поліція цілком довела, що здатна гарантувати безпеку таких заходів. Дратують їхні погляди і вигляд? То хто вам заважає наступного дня організувати концерт «Океану Ельзи» і зібрати в центрі Києва пару сотень тисяч осіб, за чиїми голосами церковні гімни хресної ходи не будуть чутні навіть у Кремлі?
