Хроніки спротиву. Кінець “Голокост-Діснейленду”
Ця новина пролетіла по стрічках ще в середині минулого тижня та навіть встигла застаріти, але стосується вона все ж таки дуже важливих речей, тож варто тут сказати кілька слів.
Нагадаю: згідно з розслідуванням американського видання Rolling Stone, котре в свою чергу посилається на джерела в американській розвідці та в Україні, російсько-український олігарх Павло Фукс напередодні вторгнення росії в Україну через посередників платив мешканцям Харкова за малювання свастик на стінах. Такса складала від 500 до 1500 доларів. Робилося це з грудня по лютий і мало створити правильне інформаційне тло в переддень оголошеної путіним «денацифікації» України.
Методика не нова. До подібних трюків удавався ще КДБ, називаючи їх “активними діями”: агенти або найманці радянської розвідки малювали свастики в Нью-Йорку та Вашингтоні в часи Холодної війни.
Найцікавіше в цій історії те, що Фукс разом з російськими олігархами Германом Ханом та Михайлом Фрідманом є одним із основних спонсорів сумнозвісного Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ) в Києві.
Про токсичність і неприйнятність цього проєкту я писав весь минулий рік. Тепер, думаю, це стало очевидним навіть для тих, кому скажені російські гроші затьмарили здатність до тверезого мислення.
Художній керівник МЦГБЯ, російський кінорежисер Ілля Хржановський зробив, правда, спробу лишитись у справі, підписавши пару тижнів тому спільне звернення міжнародних митців на підтримку України. Але – даремні зусилля. Центр, повторюся, тримався в першу на російських коштах, однак тепер головні офірувачі майже поголівно – під міжнародними санкціями. Тож Фрідмана й Хана ще раніше позбавили права голосувати в українському "Альфа-банку". Вони без зайвого шуму покинули Наглядову раду МЦГБЯ.
“Голокост-Діснейленду” Хржановського прийшов кінець. Але якою ціною…
І про цю ціну нам варто пам’ятати, коли після війни почнеться робота над гідним вшануванням пам’яті загиблих у Бабиному Яру.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
