Хто у вас в кабінеті?
Мандруючи по кабінетах, візьміть собі за звичку розглядати портрети, що висять по їх стінах. Президенти, що як календарні листки змінюють один одного, не лишаючи сліду мудрості, міністри галузей і керівники відомств у некрасивих костюмах на блакитно-жовтому тлі. Хто всі ці люди для внутрішнього світу власника кабінету? Чому їх він обрав для свого ока й ока гостей?
Велика вада нашого суспільства — не вміння зробити вибір. І перед тим як вчергове помилитися, ми просто дивимося у бік пасивної більшості. Чому ті, в кого в березні висів портрет Порошенка у квітні міняють його на Зеленського? Бо так робить більшість чиновників міст і районів, областей і столиці. Справедливості заради, визнаємо, і не лише в Україні. Так чому ж це робить більшість? Щоб продемонструвати шану чи налаштуватися на синхронне з героєм портрету мислення?
Я не маю нічого проти, коли то і справді свідомий вибір та ідейний орієнтир. Коли ж це просто данина типовому побуту офіційних установ - шкода. Адже простір стіни вашого кабінету — простір вільного вибору. І те, що замість президента там висітиме портрет Франка, Бандери, Черчилля чи Ґарсія Маркеса, геть не означає, що ви за повалення чинного політичного ладу й проти президента, губернатора чи мера. Просто розмір вашого мислення сягає й інших широт. Ніде ж, насправді, не написано, що за спиною в кожного має висіти президент)
Натомість, у кожного в житті має бути зграйка милих серцю класиків. Як янгол охоронець у душі, так і вони захищатимуть ваш розум. І нехай то не будуть клішовані й тиражовані портрети, а справді важливі у вашому духовно-інтелектуальному житті люди. Письменники й поети, державники й воїни, митці й науковці — перевірені часом, а може просто перша вчителька. Адже вона точно зробила більше для вашого становлення ніж поки невідомий нікому, тиждень тому призначений керівник відомства.
Стіни говорять. І нехай вони говорять правду — вам і про вас. То хто з вами у кабінеті?
