Кіплінґ про нейтралітет
1916 року, коли Перша світова війна досягнула свого жахливого апогею, Сполучені Штати обрали собі за президента Вудро Вілсона, який серед іншого обіцяв «утримати нейтралітет» та «не втягнути Америку у війну». І саме тоді, саме у Сполучених Штатах Кіплінґ видав памфлет із віршем «Нейтрал». Нейтралітет Америки він порівнював із відреченням апостола Петра від Христа, промовляючи також і до співвітчизників, закликаючи їх не стояти осторонь потреб Батьківщини.
Менш як за рік збройні сили США вступили у Першу світову війну на боці союзників і Кіплінґ замінив назву цього вірша, і навіть написав для збірки «Межичасся» новий твір про правильний вибір американського народу: вибір між честю та безчестям, між страхом та обов’язком, між тим, що просто, і тим, що правильно.
Але чи завжди ми робимо правильний вибір? Скільки світових пацифістів просторікують про «нелетальне» та «летальне» озброєння для України. Скільки мудрагелів у сучасній Україні вважають, що війна – не їхня справа, несумісна із позицією сучасного інтелектуала… Тисячі вояків під обстрілами, тисячі волонтерів, які щодня працюють, щоб допомогти армії, ховають за спинами отаких, як у Кіплінґа, «нейтралів», які вважають, що можуть бути осторонь.
Але головне – це зміни у свідомості. Ще торік можна було сказати «я поза політикою», «давай не будемо…» Тепер же бути «поза» тим, що відбувається у нашій країні неможливо. Час спонукає до дії і час вимагає визначитися з тим, хто ти. І чи не ти отой один, хто тричі зрікався Христа. Чи своєї країни.
А вірш, хоча й став називатися інакше, публікується із підзаголовком: «У пам’ять про два роки, сім місяців і чотири дні нейтралітету під час Великої війни». Чи така точність формулювання – не привід замислитися?
Запит
Мовте, братове, що буде, коли
Нарешті мине війна?
А раптом та кров, яку ви пролили –
Насправді моя вина?
А що як усе, що в житті досяг
І що б зробити хотів
Купили ви коштом своїх звитяг,
Ціною своїх життів?
І раптом то я на вогонь війни
Відправив братів колись,
Не вірячи навіть, що всі вони
Збагнули, за що взялись?
Вони ж не просили, щоб я був там,
Де мужні приймали смерть.
Та що з порятованим ними життям
Робити мені тепер?
Коли вітерцем розжене дими
Згадаю у мирні дні:
Мене запитали, чи разом ми,
А я відповів, що ні…
Мовте, братове, спасіть од біди,
Як прийде спокійний час,
Невже таки справді я той один
За кого цей світ погас.
Невже таки справді я той один,
Хто тричі зрікався вас?
