Коли «четверта влада» стає головною
Всебічний аналіз подій, які нині відбуваються в Україні, ще попереду. Однак уже зараз можна зробити деякі спостереження. І, схоже, одним із них є те, що «четверта влада», тобто засоби масової комунікації, нарешті стали в нас владою реальною. Бо те, що ми спостерігали останнім часом, виглядало, м’яко кажучи, не зовсім привабливо. Адже часто в нас ЗМІ, якщо не звертати увагу на окремі винятки, були засобами масової маніпуляції. Це передусім стосувалося телеканалів й багатотиражних видань. Реальна влада, яка намагалася «зцементувати» законодавчу, виконавчу й судову владу, робила все для того, щоб поставити собі на службу й «владу четверту». Це їй не зовсім вдалося: зачистка медіа-простору виявилася неповною.
Можливо, завдячуючи цій неповній зачистці, в нинішній ситуації «четверта влада» стала найбільш дієвою. Особливо на фоні паралічу законодавчої, виконавчої й судової влади. Нині маємо телеканал «112 Україна» та «Громадське телебачення», які намагаються робити он-лайн трансляцію подій. І хоча вони ще лишаються маргінальним в українському медіа-просторі явищем, але швидко набувають популярність. Таку ж трансляцію проводить радіо «Свобода». З’явилися й інші інформаційні ресурси, що займаються цією справою. Трансляція подій «на живо» мінімалізує можливість маніпуляції. «Гарячі» фрагменти цих трансляцій швидко поширюються традиційними ЗМІ і чинять важливий вплив на увесь медіа-простір.
Новим чинником медіа-простору стали соціальні мережі. Тепер чимало людей, особливо молоді, черпають інформацію саме з них. Це теж своєрідна он-лайн трансляція. Цікаво, що деякі електронні ЗМІ почали подавати відомості, почерпнуті з соціальних мереж. Зрештою, вони самі інкорпоруються в ці мережі.
Зараз бачимо, що навіть близькі до влади ЗМІ змушені давати відносно об’єктивну інформацію. Новини, наприклад, на 5-му чи ТВі, котрі мають репутацію опозиційних, мало чим відрізняються від новин на каналах, яких опозиційними не назвеш, – «1+1» чи «Інтері». Навіть на відверто провладному «Першому каналі» є намагання дотримуватися об’єктивності. Принаймні новини на ньому різняться від маніпуляційних новин російських телеканалів. Зустрічаються й «дивні» речі. Так, журналісти Луганського обласного телебачення, пустивши в ефір виступ очільника облдержадміністрації, не побоялися поставити титри «Увага: дезінформація». І це в Луганську – одному з головних бастіонів нинішньої влади!
Чому так відбувається? Звісно, можна говорити про чесність журналістів. Хоча ця риса притаманна далеко не всім представникам цієї професії. Можна говорити й про специфіку журналістської діяльності, яка, попри різні моменти, все таки орієнтує на об’єктивність. Але зараз справа не лише в цьому. Коли йде он-лайн трансляція з місця подій або ж ці події майже в он-лайн-режимі подаються в соціальних мережах, де немає цензури і навіть самоцензури, необ’єктивність стає загрозою для ЗМІ. Необ’єктивні ЗМІ ризикують втратити популярність, що в кінцевому рахунку може привести до їхньої зникнення.
Нинішні події показують, що конспірологія, намагання діяти в закритому режимі, – це вчорашній день. Однак у влади, схоже, зберігається ілюзія того, що можна кулуарно домовлятися, приймати таємні рішення, давати в режимі «телефонного права» вказівки суддям тощо. Але все таємне швидко стає явним, миттєво поширюється через ЗМІ й викликає відповідну реакцію – як правило, негативну для влади.
Чи не це є основною причиною того, що реальна влада бачить у «четвертій владі» свого головного ворога? Адже ЗМІ своїми діяли руйнують її. У цьому сенсі «четверта влада» фактично стає рушійною силою революції. Чи не звідси намагання влади обмежити діяльність ЗМІ? Яскравим прикладом цього стало тимчасове припинення трансляції програми «Шустер LIVE» на «Інтері» в ніч з 29 на 30 листопада. Про цю подію ми вже майже забули. Головна ж подія цієї ночі – побиття «Беркутом» мітингувальників на Майдані – затьмарила інші події. Але показово, що в часі ці події майже збіглися. І це не випадково. Або візьмемо події на вулиці Банковій 1 грудня. Від беркутівців тоді постраждали десятки журналістів, що вважається безпрецедентним випадком (навіть у гарячих точках планети не зафіксовано такого масового травмування представників цієї професії). Знову ж таки, чи це випадково? Хіба беркутівці не бачили, що б’ють журналістів?
Або зовсім недавній факт: у суботу, 7 грудня, силовики беруть «під охорону» приміщення, де готуються матеріали для «Першого каналу». Схоже, попри офіційну версію, ніби це було потрібно, аби не дати можливості пікетувальникам втручатися в роботу медівників, робилося це також для того, щоб на означеному каналі транслювався антиопозиційний телемарафон. Інша річ, який був ефект від цього марафону. Думаю, незначний – коли враховувати і популярність цього каналу, і якість деяких матеріалів, що мали відверто тенденційний характер.
Чи зрозуміють нинішні очільники, що сучасні засоби комунікації об’єктивно змушують владу діяти відкрито? Чесно кажучи, маю з приводу цього сумніви. Але бажано, щоб це зрозуміли їхні наступники.
