Ложка Портнова
«14–20.06.2019»
На початку вступної кампанії цього року мені здався дивним один факт. На фах «Стоматологія» мінімальний прохідний бал в українських вишах встановлений на рівні 150, а на фахи «Право» та «Публічне управління й адміністрування» — всього 130 балів Зовнішнього незалежного оцінювання. Щоб було зрозуміліше, уточню — для вступу на бюджет цих балів не вистачить (на «Стоматологію», наприклад, рекордний прохідний бал на бюджет доходив, якщо не помиляюся, 2017 року до 197), а от за власний (батьківський) рахунок, будь ласка. Я, звичайно, розумію, що тема зубів особливо болісна практично для кожного, але хто сказав, що, коли не в нашу з вами запалену щелепу з дрилем, а в написання законів, до судів, в управління державою лізе немитими руками напівграмотний суб’єкт, це буде для громадян цієї держави не так боляче?
Суб’єкта, якого цієї середи відновили на посаді професора Кафедри конституційного права Юридичного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка, напівграмотним не назвеш. Андрій Портнов, за українськими стандартами, чудовий юрист — не як Богдан, який знає лише, як і через кого судді занести, а й уміє на цього суддю натиснути, з безцінним досвідом політичного й бізнес-рейдерства, такий, що облазив, як рідну, в українському праві кожну лазівку й щілину (з яких чинне право в нашій країні, власне, й полягає). Практик, якому, на відміну від більшості тих, хто не бачив нічого, окрім кафедри й університетських викладацький аудиторій, без сумніву, є чого навчити студентів. З одним тільки але: якщо ми хочемо їх цього вчити. Якщо ми хочемо й далі відтворювати закладену Ківаловими й керовану Портновими систему...
Якщо ми хочемо перекреслити останні п’ять років, коли Портнов не числився на університетській кафедрі конституційного права, й узагалі, як має бути, десь на українській землі... Стоп! Написав цю останню фразу, й самого від її фальші і пафосу викривило. Зараз поясню. Ну, ось, 2014 року, видалили ми, скажімо, з системи підготовки юридичних кадрів гнилого Портнова. І що, це в ній якісно щось у кращий бік змінило? Тільки не кривіться: добре чи погано в країні в останні кілька років усе-таки йшла судова реформа... в ході якої виявилося, що інших, більш кваліфікованих і менш корумпованих кандидатів у судді майже немає. Є ті, хто хіба що менш засвітився резонансними справами. Підсумок, у країні бракує понад 2 тисячі суддів. З прокурорами, слідчими та сама біда. Прокурори, навіть за наявності у них такого бажання, не в змозі оформити звинувачення без кількох грубих юридичних помилок (через що більшість звинувачених у корупції, й навіть у набагато тяжчих злочинах, опиняються на волі). НАБУ, на яке покладали стільки сподівань, веде розслідування зубатовськими (це царських часів поліцейський чиновник) ще методами провокацій. І це я ще про нові закони, з щілинами, в яких промишляють Портнови, мовчу.
Судова реформа, реформа прокуратури, боротьба з корупцією, люстрація виявилися пустушками серед іншого ще й через відсутність реформи системи підготовки кадрів. На жаль, окрім п’ятирічної відсутності Портнова на кафедрі Університету ім. Шевченка, якихось змін у системі юридичної освіти в Україні за останні роки не сталося. — Система продовжувала плодити в масі майбутніх суддів і прокурорів, які якщо щось і вміють, то хіба лише брати хабарі, й нечисленних майбутніх Портнових, які почуваються в цьому морі корупції й непрофесіоналізму, мов акула в рибному косяку. Коли висмикуєш з рота гнилого Портнова, треба цю рану вилікувати, і на його місце встановити імплант. У нашому ж випадку, рот, що кровоточить, усі п’ять років продовжував гнити. Отже, розсудливо обміркувавши нашу з вами загальну першу гостро негативну реакцію, вимушений констатувати: не повернення Портнова до Університету ім. Шевченка проблема. Проблема — це сама система підготовки кадрів, частиною якої є головний університет країни. Бочка дьогтю, яку додаванням до неї ложки Портнова вже не зіпсуєш.
Я не обмовився, не уточнивши в попередньому реченні «підготовки юридичних кадрів». Можна скільки завгодно кричати «Ганьба!» ректорові Губерському за повернення до Університету Портнова, але сторазово більша ганьба — це плагіатори й псевдонауковці на професорських посадах, і навіть на чолі його факультетів. Це, за більшістю фахів, практично повна відсутність хоч скількись авторитетних за межами України учених серед викладачів університету. Це перетворення університету з національного сховища знань і цінностей, наукового й культурного стандарту, на який має рівнятися вся країна, на пофарбовану в кричущо-модний червоний фабрику з виробництва дипломів про вищу освіту. І, як результат, з року в рік, і в новому тільки-но оприлюдненому — «почесна грамота за участь» — місце в середині шостої сотні учасників рейтингу провідних університетів світу, прикра констатація справжнього стану справ у головному, та й у решті вишів країни.
Не в Портнові, не в Губерському, й навіть не в Зеленському, а в аховому стані всієї системи освіти в Україні справа. Наслідком якого стали катастрофічні темпи зниження загального рівня культури, всеосяжний непрофесіоналізм, що задовго до останніх президентських виборів наскрізь пронизав усю державну машину... і, в широкому сенсі, ті 73%, що усадили дилетанта в головне крісло країни... Отже, вибачте, гадюка повернулася в рідне болото? І біс із нею! Не подобаються гадюки, осушіть болото, а не мітингуйте на його краю з криками «Ганьба!».
Ну, й закінчу цю колонку на хоч скількись оптимістичній ноті. Як би ми не відносилися до них зараз, в майбутньому кожному українському юридичному вузу знадобиться свій Портнов, або свій Кивалов, кожному українському університету — свій Губерський. Щоб на прикладі чучел цих вимерлих чудовиськ пояснювати студентам, чому в цивілізованій країні так не повинно, так не може бути.
