Лист Путіну
«22–28.07.2021»
У листі десятирічного австрійця Маттіаса Брандштеттера президенту Росії Володимиру Путіну, який російські ЗМІ в очікуванні спільної американсько-німецької декларації щодо «Північного потоку» з апетитом обсмоктували всю середу, мене передусім підкупила воістину дитяча безпосередність його авторів. Самі посудіть. «Мої батьки кажуть, що я розумний хлопчик», — ідеться на самому початку листа. Ну що ж, цілком вичерпне пояснення, чому лист написано людиною зі знаннями, кругозором і літературними навичками, яких у вашого покірного слуги не було ні в 10 років, ні, каюсь, значно пізніше. Навіть через десятиліття неприємно усвідомити, що тебе в його роки розумним хлопчиком вважали абсолютно незаслужено.
Маттіас живе в Ноймаркт-ім-Мюлькрейс, старовинному ринковому містечку на шляху з австрійського Лінца до Праги, звідки, за його словами, родом родина Крістофа Лейтла. Щоб вам не довелося довго гуглити, це президент Асоціації Європейських торгово-промислових палат. Ну а ви що подумали — герой казок, коміксів чи мультфільмів? Ні, адже хлопчикові цілих десять років. Російську мову Маттіас почав вивчати, оскільки його мама народилася в Словаччині (ну а що, пише Маттіас, вона теж слов’янська). Маттіас дуже допитливий хлопчик. У нього є карта Європи, і він знає, що Європа і Росія — сусіди. Більш того, Маттіас (очевидно, з тієї ж карти) знає, що Європа «терміново потребує сировини», яку вона отримує з величезної Росії, де її багато. А ось у Європі «багато хороших компаній», що виготовляють із цієї сировини товари, які вони продають назад у Росію. «Для мене, як десятирічної дитини, це вже логічно, що Росія і Європа економічно пов’язані», — пише Маттіас, недвозначно даючи зрозуміти, що всім, хто хоч у чомусь із ним не згоден, за рівнем розвитку значно менше 10 років.
Крім карти Європи, у Маттіаса є телевізор (і коли він тільки все встигає!). У телевізорі Маттіаса (дуже показово, що саме телевізор, а не смартфон, планшет або інший незрівнянно більш доступний кожній дитині сучасний гаджет) замість дитячих програм з ранку до ночі показують солдат «великої китайської армії» (так дослівно), а також американські військові кораблі і солдатів по всьому світу (російських солдатів, що характерно, не показують). Це дуже непокоїть Маттіаса, і він вважає, що Європа і Росія повинні спільно від американців та китайців захищатися. А замість цього, із сумом пише Маттіас, «країни Європи нічим не полегшують життя Росії». Маттіас просить російського президента не ображатися, проявити більше витримки і «не втрачати віри в Європу». Адже там «багато людей, які приязно ставляться до Росії і хотіли б більш тісного партнерства». У post scriptum (якщо десятирічний хлопчик вчить російську, чому б йому не знати латину) Маттіас написав, що був би радий відповіді, а ще більше — фотографії Путіна з автографом. Незважаючи на те, що лист починається правильно вказаною адресою приймальні російського президента, його не відправили поштою, а передали Путіну через російське посольство у Відні. І — як щасливий фінал цієї історії — свою фотографію Путіна з особистим автографом, а також кілька книжок про Москву та Росію Маттіас урешті-решт отримав.
* * *
Здавалося б, нічого особливого — не більше, ніж іще один артефакт кремлівської «народної дипломатії», нехитрий, тисячократно з часів СССР випробуваний засіб пропаганди, коли продиктований із Москви текст (нині до подібних листів додався ще жанр фальшивих коментарів під електронними публікаціями західних ЗМІ), видається за думку більшої частини громадян, не згодних з «агресивно антиросійською» (у минулому антирадянською) політикою керівництва своїх країн. І все ж написаний талановитою рукою — звичайно ж, не десятирічного Маттіаса, і навіть не його мами, яка переїхала до Австрії зі Словаччини... Так от, завдяки талановитій руці анонімного автора вийшов яскравий збірний образ середнього європейського споживача російського інформаційного продукту. Який в антології російської пропаганди (якщо коли-небудь візьмуться таку створювати) посяде те саме місце, що й чеховський Ванька Жуков у російській літературі.
Так, а ось із самою ідеєю, як і з листом Ваньки, так уже збіглося, вийшла накладка. Ближче до вечора історію з листом австрійського хлопчика на прохання журналістів прокоментував прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков. Як виявилося, Володимир Путін (і взагалі ніхто з його адміністрації) поки що не бачив листа Маттіаса. А подарунки — фотографію і книги від імені Путіна — йому відправило посольство Росії у Відні (а як же дарчий напис Путіна?!), яке, схоже, не погодивши з Кремлем, і затіяло всю цю підхоплену ЗМІ історію.
