Марш розчарованих
Звідки може взятись нова еліта, яка може збудувати незалежну Україну, якщо її ніхто не вирощував після падіння комуністичного режиму? Тепер хапаються за голову, порушують це питання і безсило розводять руками, бо, схоже, за пару років колоду засмальцьованих краплених карт знову перетасують і навіть, якщо й почнуться масові протести, то ними скористаються ті самі тузи, валети і дами, що на позір критикуючи теперішню владу, любесенько воркують з нею за кулісами. Провина впаде на недолугий народ, який заслужив те, що має.
Власне, тим страхом за майбутнє й пояснюються безперервні чвари серед більш-менш освічених українців, між порохоботами і зрадофілами, тоді як решта їсть, спить і розважається, як це дозволено у бідній,постколоніальній країні. Насправді наче у «Мандрах Гулівера» то всього лиш суперечка між тими, хто розбиває у яйці тупий кінець. і хто розбиває гострий. Це все відбувається у моторошній, просоченій феесбешною підлотою ноосфері, викликаючи приступи паніки.
За 26 років можна було виховати національну еліту і вона вже могла би змінити докорінно систему. Дива не станеться.Бо навіть зараз над прірвою самопроголошена еліта здригається від одного слова «національний» і лякає ним посполитих. Національна економіка, освіта, культура, армія. Потрібні бодай невеликі сегменти національного, щоб уникнути чергової руїни і колонізації. Але їх нещадно викорчовують як не відповідний глобалізованому світу бур’ян. Держава без ідеології не може існувати. Україні потрібна національна ідеологія. Ті пострадянські країни, які її обрали,увійшли до кола вільних народів і їм не диктують правила ні зі Сходу, ні з Заходу.
Еліту виховують не Гарвард і не Кембрідж, а національна культура. Десять років у нас був засмічений пустир, закиданий обгортками від жуйок і снікерсів. Влада копала українську культуру, як гопник консервну бляшанку і плювала сємками у музеї, книгарні,театри і школи. Пригодовувала собі колишній кадебістський молодняк і дозволяла йому глузувати над шароварами і українською класикою. Купувала привселюдно їхні книги, давала Героїв України, заслужених працівників, а потім почала торгувати званнями.5 тисяч зелених – і ти заслужений працівник культури. Коли молодняк постарів і спився, почався призов посполитих у шоу-бізнес та літературу, щоб створити масову культуру, яка насправді не може апріорі бути національною. Але влада отримує непогані відкати з того всього і може почуватися безпечно. Жахливого слова, що здатне звуком зруйнувати стіни Єрихону, не прозвучало. Конкурси, рейтинги проводять активну селекцію, культивуючи бездарність і вторинність. Держава закуповує увесь той непотріб у бібліотеки,підтримуючи великі комерційні видавництва з московськими власниками. Чиновники від культури і освіти не настільки дурні, щоб не розуміти, що за таких умов не виростить нової еліти, а коли стара виздихає, її замінять їхні діти та оте спрагле грошей і слави плем’я, яке вони виростили для прислуговування.
Владу завжди обирає еліта. Якщо в Україні з’явиться бодай 10 відсотків високоосвічених, мислячих і проукраїнськи налаштованих людей,то вони й оберуть відповідну владу і назавжди обрубають щупальця "русского мира" і викинуть на смітник історії хохляцьку імітацію патріотизму. А скільки ще років ходитимуть марші розчарованих – то вже не важливо.
