Майдан: кілька думок і мізансцен
Середа. Обід. На Майдані людно, незважаючи на те, що чимало тих, хто підтримує протестувальників, ще на роботі й прийде сюди лише ввечері. Людно й на Інститутській. Взагалі упродовж останніх трьох днів центральна частина міста нагадує табір; вулиці перекриті барикадами, намети стоять навіть за Жовтневим. В усьому цьому, попри хаос, не можливо не відчути дух свободи. Деякі мізансцени взагалі вражають своїм колоритом. Біля однієї з бічних вуличок, що з'єднує Інститутську з Грушевського, стоїть купка протестувальників. Вони "пікетують" автобуси з беркутівцями, що перекрили прохід. Натовп співає щось народне, про Сагайдачного. Диригують "хором" старші чоловіки. Беркутівці попритулялися до вікон автобусів: дехто посміхається, а дехто навіть знімає на відео...
Поруч гурт людей фотографують великого чорного нью-фаундленда. Я з цим псом вже знайома. Брайт Олексійович Карпенко був на Майдані в перший вечір, коли уряд Миколи Азарова прийняв постанову про відтермінування підписання Угоди про асоціацію. Його власниця розповідає, що Брайт на Майдані щодня, а Помаранчеву революцію вона відстояла з його дідом й прадідом.
Втім, попри те, що українці у своєму єднанні й прагенні свободи та кращого життя, як завжди, справляють позитивне враження, у повітрі відчутна й розгубленість. Зустрічаю знайомого, теж випускника Острозької академії, звати його Сергій. З ним ще двоє друзів - Дмитро та Василь. Хлопці в гурті інших чоловіків стоять біля автобусів, що перекрили вулицю Грушевського. Кажуть, що всі готові стояти, але якби був якийсь конкретний план...
- А що після того, як за відставку уряду не проголосували, вам не оголосили нову стратегію, - запитую.
- Вчора Кличка просто зловили в натовпі поруч з нами й запитали, що робити, - говорять хлопці. - А він каже: "Стояти". "Як довго?" "Скільки буде треба - стільки й стояти".
Їсти є що, ночувати є де, а політична організація погана - жаліються вони й додають, що з цієї сцени, що від Партії регіонів, промови конкретніші звучать, аніж у наших.
"Хтось повинен чітко розподілити обов'язки й взяти на себе функції лідера, - каже Василь. - Люди спонтанно йдуть на акції, а лідера немає. Більше того - за гасла, які кидаються зі сцени в натовп, ніхто відповідальності не несе".
Щодо гасел - окрема розмова. Можливо, мені просто не щастить, але я щоразу потрапляю як не на бравурні слова про нашу унікальність, волелюбність (і взагалі ми найкраща нація в світі), то на виступи, в яких нав'язується чорно-біле сприйняття ситуації, поділ людей на своїх і чужих. І це лякає. Будь-яке спрощення ситуації лякає. Бо коли є порожні, але емоційні гасла - не треба думати, не треба критично оцінювати сказане "своїми".
Сцена на Майдані сьогодні - унікальна платформа, з якої багато розумних людей могли б сказати справді розумні речі. Коли ще тривав студентський Майдан, я натрапила на розповідь у Фейсбуці про те, як Євген Жеребецький читав посеред ночі з імпровізованої сцени лекцію на тему геополітики. Чому б не підхопити ідею?
Стоячи на Майдані в ці дні, я не раз згадувала Юрія Шевельова, який в одній зі своїх статей писав про пластунські пісні, що вони добрі, аби померти за Україну, але не щоб жити для України. Тому "Пласт", на думку Шевельова, ще повинен створити свої нові пісні. Євромайдан також ще має сформувати свою нову риторику, бо не можна створити щось нове, використовуючи гасла 9-річної давнини.
