Міста і люди Йозефа Рота
Йозеф Рот повертається на Батьківщину. Мені здається, що саме так варто коментувати вихід кожної нової книжки цього славетного австрійського письменника українською мовою. Адже народився літератор у містечку Броди, що в той час було частиною Австро-Угорської імперії.
Книжка «Міста і люди», яка щойно вийшла в українському перекладі Олесі Яремчук і Христини Назаркевич, представляє Йозефа Рота, досі відомого в нас передусім як прозаїка-романіста, у новому світлі. Адже під цією обкладинкою зібрано мандрівну колумністику й публіцистику, яку письменник писав у 20-х роках минулого століття.
Не завжди добрий романіст пише вдалі короткі тексти – і навпаки. Але Йозеф Рот вправно працював у різних жанрах, і саме публіцистична майстерність дозволила йому стати одним із найвище оплачуваних журналістів міжвоєнного періоду. Більше того, друкуючи свої тексти в газетах, письменнику вдавалося вміло балансувати між потребою писати на актуальні теми і бажанням створювати тексти, які переживуть одноденний формат.
До цієї книжки увійшли чотири розділи: Подорож Францією, Подорож Росією, Подорож Балканами та есей «Євреї: дороги і бездоріжжя». Природно, що кожен із цих розділів має свій настрій та специфіку. Якщо французькі репортажі описові й ліричні, то написані в Росії тексти – більш критичні й багаті на деталі. Балкани в Рота значною мірою стереотипізовані, а в єврейській темі відчутно, що вона автору по-справжньому болить.
Опис півдня Франції у Йозефа Рота нагадує живопис для сліпих – письменник словами намагається передати фарби й краєвиди, створити настрій (і йому це вдається). Звісно, це не ґрунтовний огляд, який можемо прочитати, наприклад, в есеях Збіґнєва Герберта; Роту йдеться передусім про магію місця й свої власні переживання цієї краси. Власне кажучи, назва «Міста і люди» не зовсім відповідає текстам, адже письменник мало цікавиться людьми, не так багато про них пише, вони з’являються в його текстах лише як деталь, що доповнює чи підтверджує його тези.
Окремої уваги заслуговує погляд письменника на совєтську Росію. Він був одним із небагатьох західних інтелектуалів, що не піддалися чарам великої революції й продовжували дивитися на цю країну тверезо (хоч це й досить дошкульна характеристика для письменника, якого в богемних колах вважали видатним пияком). Зрозуміти Росію Йозефу Роту допомогло дитинство в сусідній з цією країною області – кордон проходив усього за кілька кілометрів від Бродів.
Мандрівну колумністику Йозефа Рота цікаво читати й сьогодні – вона аж ніяк не застаріла, хоч тепер актуальна для нас у зовсім іншому сенсі. Бо дозволяє побачити цього письменника як людину, для якої подорожі були не просто розвагою, а й частиною самоосвіти та формування світогляду. Сподіваюся, «Міста і люди» стануть прологом для перекладів також і наступних публіцистичних текстів літератора.
Адже якщо в 20-х роках він захоплюється краєвидами й дозволяє собі лише делікатні критичні зауваги, тексти Йозефа Рота 30-х років наповнені відчуттям катастрофи, до якої рухається Європа, саме в них найкраще відчувається публіцистичний нерв цього видатного романіста.
Письменника, на долю якого випало не так багато щастя, але принаймні в одному йому пощастило точно – Йозеф Рот не дожив до початку Другої світової війни усього три місяці.
