Натхнення кольору бордо
Слово «Париж» дуже добре підживлює, а мій співбесідник, обізнаний у процесі не з чуток, сказав: «Удобрює, а якщо зовсім чесно, то угноює, що пов’язане з мистецтвом, у тому числі й кухарським». «Фраза, — стверджував він, — скажімо, така — «ця художниця, кухар, кондитер, сомельє, баріста їде до Парижа працювати або вчитися, так нестримно впливає на уяву», що ефект гарантовано, як кажуть про хороше насіння — забезпечене стовідсоткове укорінення». За шкалою не чітко позначених цінностей, миттєво відбувається різкий стрибок вгору, хочеться і самій взяти участь у чомусь, хоча б на рівні смакових рецепторів. Одна пані, ще недавно власниця серйозних коштів в особі і тілі чоловіка, часто зізнавалася тим, кому довіряє, що у неї в житті сформувалася вузька спеціалізація: вбивати час, аби він не вбив її. Так от, вона раптом пішла далі і записалася на недешеві курси у кухаря, який навчався там — звичайно, все сплатив чоловік. Я ще подумала, що у людей з гідним банківським рахунком багато проблем, однак більшості вони здаються смішними, а даремно.
Все може зміниться в один день. Ось і моя знайома, з очима кольору загадкових монеток (лінзи), від якої часто чула якісь вичитані, стандартні міркування, раптом не на жарт захопилася кулінарією, а мені навіть подумалося, швидше за все, кухарем, який приїхав з Монако. Вона натхненно переказувала його слова про те, що в Монако кухарі — абсолютні зірки, на них купують квитки, як на виставу популярного актора. Спочатку пані «підсіла» на гарбузовий суп і переконувала всіх, хто налаштований був слухати, а терплячі вуха їй необхідні завжди, що весь Голлівуд вважає такий суп «антивіковою пігулкою». Коли цей рудий сюжет злегка принишк, настав новий — кольори бордо або фіолетово-червоний, як хто бачить. Все, тепер його величність буряк заполонив її думки і час, до речі, саме в цей період вільного часу у неї стало значно більше. Чоловіка наздогнала криза середнього віку, щоправда, запізнилася злегка — вже після 50, якраз період, коли всі, абсолютно всі дівчата здаються красивими, а дружина — зашморгом на шиї... і курси довелося залишити, гаманець чоловіка зробив ноги. Так, на буряку вона й пригальмувала, але як яскраво... Паризька чарівливість її розповідей, припала до душі нашому соковитому, яскравому, абсолютно самодостатньому буряку, якому абсолютно байдуже всі ці оспівування, деякий флер, притрушений європейським визнанням, причому минулим, і відчула: спокусливість звичного коренеплоду наполегливо нагадала про себе, до того ж ніхто не звинуватить буряк у ціновій манії величі — поки що він доступний усім. Під впливом закоханої в буряк пані, а, можливо, й у кухарі, стала занадто гарною, вирішила теж до нього (буряку) придивитися з творчою пристрастю. З монакським кухарем мене ріднить лише одне — цього року теж побувала в Монако, але було мені там не до ресторанного буряку. Отже, один з вечорів присвятила буряку. Розрізала кругленький пружний чудовий бурячок середнього розміру і застигла, ніби вперше відкрила його внутрішній «світ». Відразу замилувавшись красою світлих концентричних кіл усередині, гідних пензля Малевича, вхопила потрібний настрій і почала міркувати — що б таке приготувати, уникаючи тривіального стереотипу, як скажімо, салат з натертого відвареного буряку.
Пам’ятаючи, що завдяки своїй неймовірній чутливості на кухні цей скромний овоч може стати і закускою, і десертом, і напоєм, вирішила не вбити його запашні солодкуваті ноти і аромат свіжої зелені, отже, відправила плоди запікатися. Залізо, йод, вітаміни А, В1, В2, В3, В6, калій, магній, цинк, кремній та різні корисні кислоти прикрасять вечерю. До того ж у буряку є й вітамін Р у великій кількості та бетаїн. Так, забула уточнити — вітамін Р часто називають вітаміном молодості, який старанно бореться зі старінням. Бетаїн допомагає краще перетравлюватись отриманим з їжею тваринним і рослинним білкам, таким чином гальмуючи засвоєння не дуже корисних для фігури вуглеводів і жирів. До того ж сприяє нормалізації вироблення колагену, необхідного для профілактики старіння шкіри. Так, вже все знаю, тепер до справи! Спершу, випила стакан свіжого бурякового соку — для виведення токсинів. Бадьоро стартанула, але всі ці ресторанні назви — равіолі з буряком, щербет з бурякового соусу, буряковий мармелад для інтриги до важких м’ясним страв — все це вимагає додаткової метушні та більших грошей, аніж хотілося б. Знаю, що відомий голлівудський кухар японського походження, назвав буряк «відкриттям усього свого життя», інший модний шеф, його пораду й беру на озброєння, запропонував вживати не лише корінці, але й те, що зовні. Правда, з цією частиною запізнилася, вже майже зима, але для бурякового борщу все в домі є: запечений буряк, огірочки, зелена цибуля, варені яйця, картопля в лушпинні та лимон. Борщ на любителя — він подається холодним зі сметаною. З недавніх пір навіть цей давно знайомий борщ почала перебивати в блендері, передчуваючи інше бархатисте задоволення скромненького супчику-борщику. До тарілки на острівець сметани можна покласти для оздоблення пелюстку м’яти, але вона мене завжди напружує своєю нав’язливістю — навіщо? Частина запеченого буряка залишила для десерту, теж простого: нарізаний кружальцями буряк побризкала лимонним соком, запекла у фользі в духовці не більше 20 хвилин. Потім поклала трохи меду на кожен буряковий кружечок, правда, тим самим трохи збільшивши калорійність до 70 ккал, посипала свіжим меленим чорним і духмяним перцем та ще потримала в духовці п’ять хвилин. Так, це смачно, але для вечері замало якось. Мій бурячок мріяв хоча би про котлетку, але ні, заборонено, адже хочеться інтриги і знаючи, що всі романи з їжею невдалі, поки не знайдеш те, чого хочеш, знову напружилася.
Нарізаними кружальцями милувалася, не допомогло, супчик з’їла, як для зими він злегка недоречний, десерт, щоправда, дуже сподобався, але після нього ще сильніше захотілося чогось більш вагомого. Хай пробачить мене той абстрактний кухар з Монако і його околиць, але приготувавши домашній майонез і створивши маленьку бурякову шубку для оселедця, а картопелька в мундирі ще була гарячою, нарешті, посміхнулася. Жодні равіолі і бурякові муси з екзотичними горішками так ностальгічно довго не любиш, як простонародну шубу. Це факт.
Що поробиш — ми не в Парижі.
Людмила ЗАСЄДА, спеціально для «Дня»
