Найгуманніший суд на світі
У четвер Франківський районний суд міста Львова взяли у облогу студенти, журналісти, випадкові перехожі, котрі прийшли на слухання у справі отця Михайла Димида, засумісництвом викладача Українського Католицького Університету.
Отця Михайла звинувачують у порушені пункту 2.4 (зупинка на вимогу – ред.) Правил дорожнього руху України, коли 29 грудня 2013 року о 12.30 год. в селі Нові Петрівці, що на Київщині, він не зупинився на рух жезлом інспектора ДПС в Київській області О.А.Рогача. 4 січня до священнослужителя завітали міліціонери із рапортом про правопорушення, а 9 січня назначили день суду на 23. Швидко, чітко і без шуму.
До приміщення суду впускають не одразу. На вході тиснява, міліцейська трійка, зайнявши оборонну позицію на сходовій клітці, нікого не пропускає, але випускає залюбки. З-поміж широкоплечих міліціянтів вибігає невідомий у чорному (чому всі невідомі завжди у чорному?) і починає «разяснительную работу»:
- Ви блокуєте вхід до суду. Звільніть приміщення, інші люди мають сьогодні розгляд справ, вони не можуть зайти. Вийдіть звідси! Ви хто такі, чого ви сюди прийшли?
З натовпу між вхідними дверима та металошукачем відкрикують у відповідь:
- Журналісти ми! Прийшли на слухання справи отця Михайла Димида!
Невідомий у чорному замовкає, обдумує свій монолог і «вистрілює» ще гучніше:
- Пропустіть журналістів, вони не можуть зайти до суду, дайте їм пройти!
Ми пройшли…зо два метри. Тепер нас чекали невідомі у міліцейській формі, які монотонно повторювали одну і ту ж мантру:
- Ми не можемо вас пропустити, поки ви не зареєструєтесь! Реєструєтесь, а тоді проходите!..
Свого колегу моментально підхоплює інший:
- Ми не можемо вас пропустити, поки ви не зареєструєтесь! Реєструєтесь, а тоді проходите!
Журналісти хлинули на реєстрацію – довгу і нещадну. Реєстрував журналістів третій невідомий у міліцейській формі і під звучання мантр своїх колег перевіряв журналістські посвідчення, записував прізвища у новенький реєстраційний зошит на 48 аркушів у клітинку, здається із зображенням автомобіля.
Реєстрація затягувалась, люди закипали, почали нарікати на вічне:
- Та скільки можна, тут немає чим дихати,чому так довго, з якої причини не пропускаєте людей!
Тут один з міліціянтів перериває мантри і звертається до реєстратора:
- Чуєш, ти там не спіши.
Градус нервів зашкалював, депутати міської ради таки вирішили скористатись силою власних депутатських посвідчень і пройти кордон. Поки вони піднялись поверхом вище, звідти вже спускався отець Михайло, проінформувавши:
- Засідання у другій залі!
Прикро, але та «друга зала» знаходилась на поверсі підвальному. Люди з другого поверху хлинули вниз, де вже не зустріли міліцейської трійки з реєстраційним зошитом. У зустрічному потоці людської маси промайнув міліціонер і з широкою посмішкою сказав у простір:
- Стільки людей я ще не бачив
Трійка міліціонерів тепер зайняла блок-пост на сходах до підвальної «другої зали». Попередня процедура повторилась – мантри, реєстрація, людське «немає чим дихати» та «чому так довго».
За хвилю все замовкло, позаду обізвався невідомий у чорному, котрий на початку хотів всіх видворити:
- Розступіться, суд іде!
Перед суддею люди розійшлись вмить. Зробили такий широкий коридор, що деяких людей аж повтискало в стіни. Ненароком в когось з натовпу народилась асоціація:
- Ну розійшлись як Червоне море перед Мойсеєм…
Суд тривав 6 хвилин. Окрім обвинуваченого отця Михайла Димида, судді, відповідального секретаря та міліціонера, у залі розмістилось ще з 25-30 спостерігачів дійства.
Ці 25-30 людей – здебільшого журналісти та депутати міської ради, котрим пощастило оминути два реєстраційно-загороджувальні кордони міліції на шляху до зали засідання.
Щодо судді, то він був небагатослівний, дивився постійно вниз, начебто на якісь документи, на отця і присутніх погляд не підводив:
- Ви громадянин України?
- Ні
- Тоді хто ви?
- Громадянин Бельгії
- Де проживаєте?
- Зараз у Львові?
- В особняку?
- Т-а…
- Підведіться
- Вибачте…так, в особняку
- Яка у вас освіта?
- Вища…
Після отримання цієї НАДВАЖЛИВОЇ інформації від отця Михайла, суд зачитав обвинуваченому його права.
- Ваш адвокат вніс клопотання про перенесення засідання, ви підтримуєте це клопотання?
- Так, підтримую
- У зв’язку із чим просите перенести засідання?
- Бо…
- Підведіться
- Вибачте…Бо мій адвокат сьогодні перебуває на розгляді іншої справи у іншому місці
- Зрозуміло. Що ж, у зв’язку із цим, суд переносить розгляд справи на третє лютого, початок об 11 годині.
6 хвилин, щоб повідомити про перенесення засідання. Невже таке рішення не можна було повідомити заочно? Формальність чи щось інше? Позаяк, отець Михайло у хорошому гуморі, привітний, посміхається, досі здивований тим, що засідання відбулось сьогодні:
«Я у позитивному гуморі. Якщо людина зробила щось лихе, то її може мучити совість, вона може мати внутрішній неспокій. А якщо ти нічого не зробив, то й боятись нічого…»
Цікаво, що в суд було внесено клопотання про перенесення засідання з 23 січня на 31 з огляду на те, що адвокат отця Михайла перебуватиме на розгляді іншої судової справи у іншому місті, тому не зможе захищати Михайла Димида. Все, начебто, було полагоджене, засідання, начебто, перенесли, люд були готові прийти 31 січня. Але... в останні години все перевертається, засідання не переносять, люди взнають про це неперенесене-перенесення засідання лише вранці, перед 10 ранку, коли суд прийшов:
«Адвокат вніс клопотання і, начебто, все було полагоджено, щоб провести слухання 31 січня. Але, друзі з «Дорожнього контролю» довідалися, що судове слухання таки відбудеться сьогодні» - обвинувачений отець Михайло Димид здивований не менше за інших.
Залу суду покинули швидко. Біля виходу активісти швидко організували людей у питанні хто, коли і з ким приходить третього лютого на наступне засідання у справі отця. Вирішили зібратись раніше, ніж на одинадцяту, аби знову не простоювати у реєстраційних кордонах міліції.
Тепер зали, коридори, сходові клітки суду порожні. В будівлі тихо, а знадвору, на підступах до суду, декілька сотень людей святкують свою маленьку перемогу у молитвах до Бога.
