Не новорічне...
«21-27.12.2018»
Ой, а можна я у своїй останній колонці 2018 років його підсумків не підбиватиму? Тим паче, що підсумки 2018 року, як і всього попереднього п’ятиріччя, набагато краще за мене підіб’ють майбутні вибори 2019 року. Є настрій поговорити про більш приземлені, зовсім не святкові проблеми. Про зимові вулиці наших прикрашених до Різдва і Нового року міст. Навіть ще вужче — про мій рідний Київ.
Стало вже загальноприйнятим кожен снігопад, а останніми роками вже й зливу, лаяти міську владу, і особисто мера (прізвище тут можна ставити будь-яке — не лише нинішнього). Ті у відповідь останнім часом завели моду постити в соціальних мережах фото й відео розгулу стихії в інших містах світу. У нас через столітні зливостоки затопило Хрещатик — вони нам фотографії затоплених водами річок світових міст, що розлилися унаслідок дощів. Добре, ще ерудиції поки що бракує, а то б пригадали, приміром, що в столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді, попри всі нафтові мільярди, зливової каналізації зовсім немає. Адже дощі, до речі, і навіть зливи, всупереч упередженню, що панує у нас, у зимовий час у цьому мегаполісі, що стоїть посеред пустелі, ого-го які бувають! І навіть я не знаю, як у разі затяжних снігопадів, якщо раптом станеться таке, в Ер-Ріяді прибирають сніг.
А ось у Києві з прибиранням снігу традиційно справи кепські. Якщо на дороги ще вистачає сил, то тротуари, якщо сніг випаде перед довгими вихідними, в більшій частині міста не прибирають зовсім. У кращому разі проїде трактор і розмастить щіткою снігову жижу, аби каток замерзав рівніше. Перед офісними, торговельними центрами ще якось — там справляються самотужки (хто техніку сам придбав, а хто, як магазини в моєму і сусідніх будинках, просто доплачує двірникам). Але, як мінімум, перед поліклініками і лікарнями, навчальними закладами та іншими бюджетними установами, не забуваймо й про численні покинуті будмайданчики, товстий шар криги вкриває тротуар до великої відлиги і навіть до весни. — І далеко ходити не треба, лишешь звернути з Хрещатика біля мерії на якусь навколишню бічну або паралельну вулицю. Приміром, Софійську, що веде від Майдану до головного храму і до головної ялинки країни, з її перекопаним та так і покинутим заповненим наполовину глиною, піском, льодом і снігом «тротуаром». Я вже мовчу про головні туристичні локації нашого міста — візьмімо, приміром, Пейзажну алею, яку взимку з незрозумілої для мене причини, окрім як біля розташованого в її середині ресторану, зовсім не прибирають від снігу та льоду.
Адже й розв’язання цієї проблеми не потребує від міської влади якихось великих фінансовий вливань, чутливих для нашого міста, яке останні сім років балансує на межі банкрутства. Досить просто змусити працювати вже існуючі комунальні служби. Не кажучи вже про те, що відсутність благоустрою перед довгобудами завдяки продуманій системі штрафів могла б непогано поповнити міський бюджет. І ще, ніж шукати за кордоном прецедентів, як там міські служби не справляються зі стихією, може, нашій мерії варто пошукати позитивні приклади і практики? Адже київська мерія проводить в українській столиці міжнародний форум з інновацій у міському господарстві. Втім, про те, що в нас досі не навчилися прибирати тротуари, все ж таки краще на таких авторитетних зборах не згадувати. Соромно.
То про зарубіжний досвід... На початку грудня я вперше в житті опинився в одному з європейських міст узимку. Може, хтось інший на моєму місці після відвідин Відня написав би про Брейгеля, Моне, Піросмані, про Різдвяні ярмарки врешті-решт. Але така вже я нудна людина, напишу про інше. Треба ж таке, першої ж ночі у Відні стався сильний снігопад. Чесно зізнаюся, сніг прибирали і вивозили не надто активно. — Ні двірники з лопатами, ні самоскиди, наповнені снігом, мені якось не впали у вічі. Але ось що мене здивувало, наступного ранку на тротуарах і дорогах зовсім не було ожеледиці. Долаючи кілометрів по 20 за день містом, за два дні я жодного разу не послизнувся. А все тому, що, замість звичної нам солі, у Відні використовують кам’яну крихту. Її значно менше змиває з доріг і тротуарів разом зі снігом, що підтанув, (та й грунтові води при цьому не засолюються) і, навіть вмерзаючи в лід, вона забезпечує чудове зчеплення з тротуаром будь-якому, зокрема й не призначеному для ожеледиці взуттю. Ну і, звісно, ще одна недосяжна для нашого міста «дрібниця» — до 8-ї ранку, коли ми вийшли з дому, всі тротуари і дороги міста вже були акуратно цією крихтою посипані. Тут навіть я безсило розведу руками, явно не обійшлося без якоїсь різдвяної магії!
Якось одна небайдужа до проблем відомих боксерів, що пішли в політику, пані прокоментувала мій пост, мовляв, чого це ви чіпляєтеся до мера, адже тротуари, — за них відповідають комунальні служби, ось про них і пишіть. Так уже повелося, зі всієї виконавчої влади міста кияни віддають свої голоси не за начальників комунальних служб і навіть не за начальників управлінь і департаментів мерії. Вони голосують лише за одну людину — свого мера, який, у свою чергу, призначаючи управлінців на місця, цим самим має брати на себе відповідальність за роботу очолюваних своїми призначенцями комунальних служб міста.
Мав би, та ось біда. На білборді і у відеоролику зі звітом про виконану ним роботу спортивна статура нашого мера у білосніжній сорочці справляє враження на тлі оновленого покриття головних міських магістралей, відремонтованого парку, нехай і «прикрашеного» бездарною скульптурою, на тлі придбаного нового комунального транспорту. Але прибирання хідників, підземні комунікації міста — це те, що не виставляють зазвичай напоказ, не вставляють у презентаційні ролики. І не лише тому, що погано освічені похмурі люди в кольорових робочих жилетах з погляду піарників не надто фотогенічні. Тому що це те, що має працювати безумовно, як легені, кровоносна система, або, даруйте, як стравохід. І, якщо це не працює, жодні відеоролики, жодні флагштоки і веломости на Володимирській гірці, хоч би який ефектний вигляд вони мали з екрану, не додадуть мерові популярності серед більшості киян. І навіть обіцяне через кілька років метро на Виноградар спроможне підвищити його рейтинг хіба що до першого снігу чи дощу.
