Невтомний сівач українства на словацькій ниві
26 жовтня – 10 років, як пішов у Засвіти видатний науковець Михайло Мольнар
При підготовці публікацій історичного штибу не раз зауважував, що невелике за кількістю населення, поліетнічне і багатокультурне Закарпаття давало загальноукраїнській і навіть європейській культурі унікальних особистостей, які мусіли б бути належно поціновані сучасниками та складати направду золотий фонд інтелекту нації, належати до світової інтелектуальної еліти, адже їхня творча спадщина збагатила не лише українську, але й російську, угорську, польську, болгарську, словацьку та інші національні культури. До таких визначних осіб, безумовно, належить і видатний україніст Чехо-Словаччини Михайло Мольнар, якому доля присудила прожити без одного тижня 76 років.
ЛІТЕРАТУРНІ Й ЖИТТЄВІ ІДЕАЛИ – Т.ШЕВЧЕНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА, І.ФРАНКО
Народився видатний і надзвичайно продуктивний науковець 4 листопада 1930 року у с. Велика Чингава (нині – с. Боржавське Виноградівського району Закарпаття), однак майже уся його подальша біографія пов’язана з Чехією і Словаччиною. Михайло був ще немовлям, коли у пошуках кращого життя (одвічна карма українців!) його родина перебралася до Праги.
По закінченні основної школи Михайло вступив до української гімназії в Модржанах та мешкав у гуртожитку при монастирі отців-капуцинів. Справжній переворот у свідомості юнака, пише дослідник біографії М.Мольнара, доктор філологічних наук Любомир Белей, спричинила брошура про життя святого Йосифата (Кунцевича), який став для юнака ідеалом служіння Богу та рідному народу. Молодий М.Мольнар прийняв рішення продовжити навчання у Папській колегії св. Йосaфата у Римі, однак греко-католицький єпископ П. Ґойдич порекомендував йому спочатку здобути атестат зрілості. М.Мольнар поступив на відділ україністики філософського факультету Карлового університету, де перед ним відкрились багатющі українознавчі фонди Слов'янської бібліотеки, у вивчення яких поглинув молодий студент.
У повоєнні роки на вулицях Праги можна було зустріти й «живу історію» України – представників української еміграції міжвоєнної доби, земляків-закарпатців – політичних діячів і оборонців Карпатської України, вояків корпусу генерала Л.Свободи, які чудом вижили у сталінських ГУЛАГах, боях Другої світової та залишилися служити в чехословацькій армії. Їхні розповіді про власне життя, сповнене патріотичних поривів та пережитих особистих трагедій, ретельне вивчення численних празьких україністичних видань лише посилювали юнацьке завзяття до праці на ниві рідної культури.
Як літературними, так і життєвими ідеалами студента Карлового університету стають Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко. Уже у студентські роки М.Мольнар опублікував близько 20 наукових статей, а в 1954 році видав об'ємний том «Україна у піснях», що містить майже півсотні українських пісень з нотами та їх переклади чеською мовою, та монографії про Т.Шевченка та І.Франка.
По закінченні університету в 1955 році М. Мольнар став працювати співробітником Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук в Братиславі, а вже через рік – в листопаді 1956 року – вступив до аспірантури при Київському університеті. Тут під керівництвом Максима Рильського він блискуче захистив кандидатську дисертацію на тему «Тарас Шевченко у чехів та словаків» та видав антологію фольклору та літератури українців Східної Словаччини «Ластівка з Пряшівщини», вступ до якої написав його керівник М. Рильський.
Після захисту дисертації у 1960 році М. Мольнар повернувся в Братиславу, де в новоствореному Інституті світової літератури та мов займає високі посади вченого секретаря, заступника директора і директора та розгортає надзвичайно плідну українознавчу діяльність. Уже в 1961 році М. Мольнар видав монографію про словацько-українські взаємини «Словаки і українці» та кілька книжок.
ОПОВІДАННЯ ВИННИЧЕНКА ЗАХІДНІ УКРАЇНІСТИ СХВАЛИЛИ, А В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ КНИЖКУ ЗАБОРОНИЛИ
Чималі заслуги М. Мольнар має в справі популяризації української літератури серед чехів та словаків та в справі реабілітації замовчуваних та репресованих письменників, зокрема Василя Ґренджі-Донського та Марка Бараболі. Справжню бурю – захоплення або осуду – викликала поява книги оповідань В.Винниченка, яку у 1968 р. М.Мольнар підготував разом з передмовою «Забутий письменник? Кілька думок про письменницьку долю В.Винниченка» та обтяжним списком «Літератури про творчість В.Винниченка». Мольнарове видання В.Винниченка стало першим посмертним виданням творів видатного українського письменника, яке привернуло увагу літературознавців, зокрема західних, до його творчості. Такі видатні авторитетні україністи, як О.Горбач, Г.Костюк, Ю.Шевельов вельми схвально оцінили цю публікацію М.Мольнара, його наукову об’єктивність та нонконформізм, а в радянській Україні книжку заборонили.
Однак коло наукових інтересів Михайла Мольнара не обмежувалося лише академічними проблемами історії літератури. Уродженець Закарпаття завжди пам’ятав про своє українське походження, невтомно пропагував українську книгу серед чехів у чеському та словацькому мовному середовищі. Завдяки співпраці з подружжям талановитих перекладачів Мартою та Павлом Лічковими словацькою мовою побачили світ твори І.Франка, Ю.Яновського, В.Сосюри, В.Гжицького, О.Гончара та Довженкова «Україна у вогні».
Незважаючи на те, що діяльність М.Мольнара припала на не найкращий для української культури час, йому поталанило зробити надзвичайно потужний внесок в україністику. Як твердять дослідники творчості М.Мольнара, його феномен полягає у напрочуд тонкому відчутті межі дозволеного політикою. Разом з тим він не йшов на жодну колаборацію з комуністичним режимом і тихо робив свою роботу, не сподіваючись на чиюсь підмогу чи подяку.
ЗВИТЯЖНИЙ ТРУД М.МОЛЬНАРА ТАКИ ПОШАНОВАНИЙ В УКРАЇНІ
Вельми непростими видалися для М.Мольнара часи після перемоги демократії у 90-их роках. Чимало колишніх його приятелів посіли високі державні посади і «переорієнтувалися» у своїх поглядах. Він же став пенсіонером та продовжив привертати увагу до знакових та невідомих в Україні праць і документів, перевидавав їх в Україні. Вісті ж з України черпав з старенького транзистора «Океан», оскільки української преси ані передплатити, ані взяти почитати у Посольстві України у Братиславі, уже не було змоги. Та й в Україні доля великого українця уже мало кого цікавила. 26 жовтня 2006 року він відійшов у Засвіти…
Попри нашу звичну національну забудькуватість і невдячність попередникам, звитяжний труд М.Мольнара на ниві україністики таки пошанований в Україні: у лютому 2007 р. Ужгородському університеті створено НДІ україністики, який названо на честь великого ученого і патріота. За цей час співробітники НДІ україністики, послуговуючись науковим гаслом М.Мольнара ad fontes «до джерел» започаткували наукову серію Ucrainica: ad fontеs та перевидали цілу низку маловідомих в Україні україністичних праць Д.Дорошенка, Є.Маланюка, А.Животка, Г.Костельника, Ю.Шевельова, а також самого М.Мольнара. Спільно з видавництвом «Темпора» підготовлено електронну версію раритетних україністичних видань із книгозбірні М.Мольнара – «Фонд Михайла Мольнара», з якими можна ознайомитися на сайті університетської бібліотеки.
Василь Ільницький, Ужгород
