Нотатки про транспорт і стигмати
На плакатах над ескалатором, наче субтитри для історії, яку почнуть показувати наступної миті:
«Вони серед нас»,
«Стихія сильніше за нас»,
«Хто керує світом».
Гладка попутниця питає російською, киваючи на мій примірник «Світлотиску» Целяна:
- Це англійська?
- Ні, українська.
- А, ну в мене зір поганий – посміхається вона й починає плакати. Хтось дає їй цукерку. Вона розгортає, кладе в рот, затихає.
В переході з «Майдану Незалежності» на «Хрещатик» дівчинка-підліток пиляє «Червону руту» на скрипці, насторожено позиркуючи на пасажирів. Пасажири, втім, не зважають. У календарі неділя, але на неділю вони теж не зважають.
На перегоні до «Лівобережної» жіночка, сидячи серед великих картатих торб, спочатку неквапно й з апетитом обідає, а потім дістає ручку, теку з паперами й старанно щось переписує з маленької потріпаної книжечки. Вираз обличчя в неї незмінно діловитий, почерк каліграфічний.
В автобусі греко-католицька черниця в світло-блакитному уборі й фіолетовій хустці купує одноразовий проїзний документ. Не компостує. Натомість заплющує очі, стоїть з урочистим видом. Потім довго й пильно дивиться на червонястий папірець. Найвірогідніше, вона просто помолилася, щоб на квиток зійшло небесне благословення й він виглядав як закомпостований, отримавши відповідний малюнок стигматів. Зрештою, 4 гривні – теж гроші, навіть для слуг господніх.
На лавці напроти один солдат каже другому:
- Справжнього світу не існує –
і знову вдягає навушники.
Біль нотаток,
Засніжений, понадсніжний:
в пустотах календаря
колише його, колише
новонароджене ніщо.
В тексті процитований вірш Пауля Целяна в перекладі Сергія Жадана.
