Новий етап інформаційної війни
Від багаторазового повторення термін «інформаційна війна» став настільки звичним, що на нього перестали адекватно реагувати. І даремно.
Винахід телеграфу і радіо принципово змінив інформаційний простір. Справа не тільки в швидкості передачі відомостей. Набагато важливішою стала їхня доступність для мільйонів. Масове впровадження телебачення ще більше посилило цю тенденцію.
Уперше бойове використання радіо сталося під час Балканських воєн 1912-1913 рр. Крім суто військового застосування, новий вид комунікації широко використовувався в пропагандистській війні між союзниками та гітлерівською Німеччиною.
Британський прем'єр-міністр Уїнстон Черчилль повною мірою оцінив можливості радіо в інформаційній та психологічній війнах. Пропаганда ВВС на Німеччину і окуповану Європу була настільки великою й ефективною, що група американських сенаторів під час візиту до Франції влітку 1945 року розширила географію поїздки, щоб на власні очі побачити те, про що вони значною мірою знали з передач ВВС. Союзник, звичайно, проте...
Нинішні війни називають гібридними. Йдеться не тільки про особливості ведення бойових дій, часто без означеного фронту і флангів. Військовий фактор, захоплення та утримання територій має величезне значення, але вже поєднується з інформаційною війною. При цьому останній фактор набуває настільки великої ролі, що його недооцінка може призвести до нівелювання суто військових і територіальних успіхів. У випадку з агресією Росії, анексією Криму ми маємо саме такий випадок. Крим - наш, але наслідки такого, дозвольте сказати, надбання для Москви можуть виявитися в довгостроковому плані катастрофічними.
Залишимо негативні економічні та фінансові наслідки для Росії як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Звернемося до інформаційних.
Шалена антиукраїнська пропаганда на федеральних каналах на якомусь етапі принесла очевидні вигоди господареві Кремля всередині країни. Зростання рейтингу та підтримки зашкалювало. Ступінь ейфорії повною мірою оцінити важко, бо соціологічні опитування не повною мірою відтворюють дійсні настрої населення. З урахуванням існуючого в Росії режиму частина людей побоюється давати правдиві відповіді на поставлені питання, вважаючи за краще говорити як всі, щоб не вибиватися із загального ряду. В анонімність відповідей більшість не вірить із урахуванням історичної пам'яті, набутої за радянські роки. Проте підтримка анексії Криму була і залишається досить значною. Однак неможливо весь час перебувати на вершині. Або потрібно підніматися на наступну, або шукати способу щодо безпечного спуску. Останнє в плани Путіна і його оточення не входить, тому потрібно переходити до наступного етапу. Тут виникають проблеми.
Будь-яка війна, зокрема й інформаційна, повинна мати очевидні цілі. Попередні у вигляді так званого викриття київської хунти, фашистів, націоналістів, бандерівців, Правого сектора та іншого набору Кисельова, Мамонтова і Ко себе вичерпали. Можна, звичайно, вводити особливий та інший стан у прикордонних з Україною областях, готувати табори з прийому біженців, показувати на екранах куплених «біженців», але щось не виходить. Основний потік тих, хто втікає з Донецької та Луганської областей, спрямовується не в Ростовську, Білгородську області, а в прямо протилежному напрямку. До страшних фашистів, націоналістів та бандерівців. І цей факт можна замовчувати, але складно приховати на тривалий період.
Вже зрозуміло, і Путін змушений був побічно визнати, що проект так званої Новоросії з тріском провалився. Не так зараз важливо, з яких причин, але це - реальність. Ніякого проросійського повстання не відбулося й істерика Нікіти Міхалкова з цього приводу найкраща ілюстрація цього. Перед російською пропагандою як головним елементом антиукраїнської інформаційної війни постала на весь зріст величезна проблема вибору чергової мети.
Хоча Путін у розмові з французькими журналістами каналу TF1 сказав, що не стоїть завдання приєднання Донецької та Луганської областей, але до цього слід поставитися обережно, з урахуванням часу цієї зустрічі. Напередодні візиту до Нормандії нічого іншого він заявити просто не міг.
Насправді все набагато складніше і водночас простіше. Анексіоністські тенденції в російській політиці, зокрема щодо України, анітрохи не змінилися. Зазвичай їх починають вводити в інформаційний простір поволі за допомогою приватної думки експертів. У цьому сенсі досить відверто висловився професор Академії військових наук, член-кореспондент Академії геополітичних проблем Сергій Брезкун на сторінках московського «Независимого военного обозрения».
Суть його висновків, які можуть незабаром стати головною метою антиукраїнської інформаційної війни, наступні.
По-перше. Холодна війна не завершилася, а продовжується для подальшої дезінтеграції Росії. СРСР Захід розвалив, тепер взявся за другу фазу виконання своєї споконвічної мрії.
По-друге. Найкраще уявлення про майбутню мету Москви дає низка цитат. «Вже майже чверть століття Америка використовує вплив у Європі, яким добровільно поступилися спочатку Радянський Союз, а потім Російська Федерація, виключно для того, щоб позбавляти Росію в Європі її природних прав, які століттями здобувалися».
У чому ці так звані природні права роз'яснюється далі. «... Украй необхідно висунути гасло - нехай поки лише гасло - нового возз'єднання України з Росією». «Для цього на найвищому рівні потрібно заявити про те, що Росія готова вести будь-які обговорення тільки на основі попереднього визнання Америкою і ЄС особливих прав на заклопотаність станом справ на Україні тільки і виключно за Росією. Слід підкреслити, що Росія завжди була збирачкою земель і народів і готова взяти на себе - при бажанні народів - цю функцію знову. Доцільно ініціювати негайне входження до складу Російської Федерації Абхазії, Південної Осетії і Придністров'я - вже одне це охолодить багатьох. Росії ж пора кувати залізо, поки воно гаряче. ... Необхідна і розгорнута, ухвалена Федеральними Зборами РФ Державна декларація про дружбу Росії з Україною - з розгорнутою історичною довідкою, яка б показала тисячолітній зв'язок Південної, Центральної і Північної Русі».
З урахуванням висловлювання Путіна, що анексія Криму пов'язана з побоюваннями Москви за базу Чорноморського флоту в Севастополі, подібні тези не виглядають тільки думкою академіка. Сталін теж 1939 року обґрунтовував агресію проти Фінляндії необхідністю забезпечення безпеки Ленінграда. І до зауваження у наведеній цитаті «нехай поки лише гасло» треба поставитися з усією серйозністю. У ній закладений фугас можливого переходу від інформаційної війни до звичайного захоплення нашої території. Привід готовий - особливі природні права Росії на території прикордонних держав. Готується і так звана історична довідка.
Завершення АТО не означатиме припинення війни з Росією. Принаймні в інформаційному просторі в довгостроковій перспективі. До цього треба бути готовими.
