Операція додавання
«03-09.02.2017»
Не зрозумію, чому всі напали на німецького посла. Все правильно мужик сказав. Вибори на Донбасі цілком можливо провести і без виведення російських військ. І досвід НДР 90-го року справді про це говорить. Тільки дещо забув посол уточнити. Для виборів на Донбасі за зразком березневих 90-го року виборів у НДР лише потрібно змінити еліту в Кремлі, щоб там знову демонтували тоталітарний режим. Щоб, як з Афганістану, Росія вивела війська із Сирії, Грузії та Молдови, щоб росіяни хоча б розпочали процедуру повернення Криму, щоб вони офіційно визнали наявність своїх військ на Донбасі і підписали графік їх виводу звідти, нехай навіть в обмін на турецькі містечка де-небудь у поволзькому степу. Щоб ці самі російські війська на Донбасі замість участі в бойових діях і постачань зброї та боєприпасів бойовикам, як у 90-му, в очікуванні відправки додому міняли на виниклих по всьому Донбасу стихійних ринках вушанки і матрьошки з портретом Путіна на горілку. Щоб донбаські хонеккери разом із їхніми ефесбешними кураторами втекли до Москви... Ось тоді можна і з російськими військами вибори провести. Бачите, все цілком могло б вийти. Лише дещо забув посол уточнити.
Небезпечна штука — історичні паралелі, в недосвідчених руках вони можуть обернутися проти їхнього автора. Цілком природно, що прекраснодушному німецькому дипломату пригадалися вибори березня 1990-го, адже його власний досвід експерта німецького МЗС з питань Росії припадає саме на 90-ті. Народившись у 1960-му, вирісши в Західній Німеччині, на відміну, скажімо, від Меркель, він може собі дозволити розкіш не пам’ятати принад окупації і тоталітаризму, може навіть не знати про події в Східній Німеччині 1953 року, коли радянські окупаційні війська потопили в крові багатомільйонний протест німецьких робітників. Звідки йому знати, що таке відсутність свободи слова, що таке тортури, викрадання, вбивства політичних опонентів без суду. Про що йому, білому комірцю, говорять Будапешт 1956 року або Прага 1968-го. Так, забуті рядки з підручника історії — вивчив, склав іспит, забув. Можна й без виведення російських військ вибори провести!
І головне, про що не сказав посол. Перш ніж проводити вибори на Донбасі, повинна впасти стіна. Нехай і не бетонна, як у Берліні, поки що символічна, яка, втім, розділила українців на дві нерівні частини — на тих, хто на руїнах пострадянської України бореться за свободу, і тих, хто, змінивши лише прапори, на словах прагне до Росії — насправді ж мріє про тоталітарний СРСР. Стіну цю не в змозі зруйнувати ні українська армія, ні навіть війська НАТО. Зруйнувати її можуть лише ті, хто її звів, як Берлінську стіну зруйнували одночасно з двох боків, разом, східні і західні німці. Свободу неможливо нав’язати, її можна лише усвідомлено обрати. Ті, хто залишився на окупованих територіях, у більшості своїй поки що зробити цей вибір не можуть. Ні свобода, ні вибори їм поки що взагалі не потрібні. Тому їхню долю й вирішують у Києві, Кремлі, Мінську або наступного тижня в Бонні, не запитавши, що з цього приводу думає Луганськ або Донецьк.
Вибори без вибору, формальність, галочка в плані, що так логічно виглядає в очах німецького дипломата. Вибори без виборців, зі списком кандидатів із Плотнікових і Захарченків або когось іще, все одно кого їм на зміну підбере Кремль. Замість ліквідації і засудження терористів їх інтеграція в політичну систему України — операція додавання, допустима в математиці, але в політиці здатна в результаті породити лише вибух. Адже, як не скорочуй бестіарій лідерів терористичних «республік», скільки не відстрілюй, не підривай польових командирів, цим не прикрити той факт, що політичне життя на окупованому Донбасі відсутнє, там не представлені навіть ті українські партії, які так чи інакше пов’язують спільні інтереси з Кремлем. Адже Плотніков і Захарченко — це навіть не Хонеккер. Уже якщо слідом за Ернстом Райхелем проводити паралелі, це Гейдріх і Кох, яких замість Нюрнберга нам пропонують відправити до парламенту нашої країни.
Замість миру бюрократичний ordnung — підписали, щось там провели, поставили галочку, ну, а якщо щось там після цього вибухне — ну то можна буде знизати плечима: «Не вийшло, даруйте, упс!» Відповідати за українську Чечню будуть уже потім, і хтось інший — ми з вами, кому пропонують подібний ерзац, який язик не повертається назвати словом «мир». Утім, багато в чому приставши на точку зору, висловлену послом, німецький МЗС уточнив: вибори на окупованому Донбасі можливі лише за повної згоди з їх механізмом обох сторін. Не Ернсту Райхелю, не німецькому або французькому МЗС — нам із вами вирішувати. А значить, у Мінську або в Бонні дипломати збиратимуться знову й знову. — Доки вбивці сидять не у в’язницях, а у своїх кабінетах у Донецьку, Луганську і в Кремлі, згоди всіх сторін щодо механізму виборів годі й чекати.
