Потрапив в історію
«07-13.02.2020
— А що робить король?
— О, це найслабкіша фігура,
потребує постійного захисту.
Минулого літа помічник президента України Сергій Шефір в інтерв’ю «Лівому берегу» поділився спільними з творчим колективом «Кварталу» і президентом прагненнями на «Оскар». Але, напевне, після головної винагороди Американської кіноакадемії цього року за «Паразитів», щоб уникнути сумнівних паралелей, плани «Слуг» терміново довелося змінювати. Тому, в інтерв’ю «Інтерфаксу», що вийшло у вівторок, Володимир Зеленський означив свою мрію абсолютно інакше: «Мені 42, я хочу бути в історії». Ну, спасибі, хоч на цей раз не «я не лох».
Далі, ні, не спойлер до цієї колонки, скоріше, обмовка за Фрейдом: більшість сказали б «залишити слід в історії», але ті, кому наслідити в історії нічим, межа амбіцій цих людей — просто в історії бути. Той, хто за посадою начебто зобов’язаний вести, на перевірку виявився в кращому разі веденим. Що стосується «Оскара», недостатньо значитися в титрах актором, режисером, продюсером, аби отримати хоч якусь кіновинагороду. А ось в історії, з цим вибором Зеленський собі угадав, якщо ти вже президент, щонайменше рядок тобі гарантований. Складніше зробити так, щоб тобі присвятили хоч би абзац.
Кравчук, який як президент зруйнував майже все, до чого доторкнувся, яких би дурощів по ТБ він ще не наговорив, усе одно назавжди залишиться першим президентом. Формування кланово-олігархічної системи, «справа Гонгадзе»... але, раніше цього всього, Кучма — це гривня та Конституція. Як, за словами бабці Параски, вступив Ющенко з усіма шансами, що відкрилися для країни, цензура запікає, але все одно: третій президент — це назавжди Помаранчевий Майдан. Янукович увійшов до історії тим, як із великої української політики вийшов. Порошенко. Асоціація, безвіз — їх зараз сприймають як належне; армію відродив, але у війні не переміг. А ось автокефалія, так, цим він назавжди забезпечив собі сторінку в історії.
Як же бачить своє місце в українській історії президент Зеленський, коли вже він перший сам про це сказав? Адже, як би я до нього не ставився, не візьмуся стверджувати, що влада для нього — самоціль, або, як для Мороза, наркотик. Що підкуповує його виборця, Зеленський абсолютно щирий, коли каже в інтерв’ю, що влада для нього — це можливість допомогти. Я не запитую навіть, чи усвідомлює він, куди вони заведуть, але чи є йому чим підтвердити ці свої добрі наміри? На жаль, від розгорнутого інтерв’ю «Інтерфаксу» ще в більшій мірі, ніж від щоденних новин, і це протягом без декількох днів дев’яти місяців перебування на посаді президента, склалося враження не просто відсутності у нього уявлення, як їх вирішувати, але навіть хоч якогось системного розуміння списку та суті проблем, з якими потрібно щось робити.
«Усе дуже просто і примітивно» зробити так, щоб «розвинути у нас сильний середній клас». Для цього всього-на-всього потрібно, із завзяттям і світоглядом київського таксиста ораторствує президент, «послаблення податкової політики», аби заробітчани «вкладали гроші в державу», а ще «іпотека». Загалом, кожен у цих словах почує своє — розумійте їх, як хочете. Хотів би і я збагнути, що розуміє під ними сам президент. І далі: «Процедури правильного перезавантаження» судів немає, визнає Зеленський. Ну, а коли так, великих інвесторів виведуть із юрисдикції корумпованих (також і політично) українських судів, яким для годування залишиться хто? Правильно, той самий «середній клас», яким, вочевидь, щоб їм уже напевно стало «вигідно тут щось робити», і, незважаючи на начебто обіцяне йому «послаблення податкової політики», належить «збільшити податки до бюджету», щоб забезпечити збільшення пенсії, а також зарплат учителів і (та скільки ж можна вугільну мафію годувати!) шахтарів.
До того ж, із усіх проблем української правоохоронної системи президент зміг назвати лише брак прокурорів і скарги в областях на роботу ДБР, що так і не розпочало до ладу працювати. А ще, за його словами, «у нас є 3—4 області, де голова обласної державної адміністрації, СБУ, прокурор і поліцейський реально створили команду, і вона чесна». 3—4 (із 27 регіонів) на всю країну, та й ті лише за його словами! О-вей! У міру щирості слів президента настільки ж повне нерозуміння ним суті децентралізації, якщо він каже не про повноваження громад, а, по-старому, про баланс повноважень між «єдиною країною» та регіонами. На запитання про коронавірус відповів розповіддю про приймальні відділення та закупівлі автомобілів швидкої допомоги, про створення сучасних лікарень і страхової медицини розповіддю про мільярди «Нафтогазу», ніби надходження від стокгольмського арбітражу з «Газпромом» у бюджеті України заплановані щороку...
І все це ще про порівняно прості речі, а чого вже чекати від слів президента про Донбас. Не будемо навіть брати до уваги, що і тут добрі наміри Зеленського домогтися миру не більше ніж боротьба з симптомами, щоб просто знизити жар, не усунувши при цьому джерело інфікування організму, означає приректи пацієнта на болісну смерть. Але як, наприклад, президент розуміє свою ж власну ідею проведення на Донбасі місцевих виборів, які, як він заявляє, відбудуться за українськими законами. Припустимо навіть, що протягом, за твердженням президента, трьох місяців Росія виведе всі свої війська та забере з собою роздані нею паспорти, а «ДНР» із «ЛНР» за наказом Козака візьмуть і скасують усе запроваджене ними за п’ять з половиною років «законодавство», і навіть удасться якось «створити безпеку для журналістів, для ЦВК і для всіх спостерігачів», нехай навіть у спеціально обгороджених для цього місцях.
Але як бути з поверненням до своїх домівок сотень тисяч тимчасово переміщених осіб, у яких теж є голос, як бути з українськими партіями та політиками, які мають право, і напевно захочуть узяти участь у цих виборах (серед них, наприклад, і «Свобода») — як створити для них безпеку, я вже мовчу про безпосередню роботу з виборцями, як забезпечити хоча б українські стандарти свободи доступу до інформації місцевого населення окупованих територій, де майже шість років відбувається зомбування, за умови окупації ні за три місяці, ні за три роки не компенсує жоден фінансований державою телеканал, що створюється сьогодні. — Те, до чого ведуть нашого жертовного президента Єрмак із Козаком, не зшиє заново країну, навпаки, це поглибить розкол ще більше, ніж тліючий збройний конфлікт, що триває всі ці роки.
Із будь-яким іншим президентом подібну колонку можна було б закінчити оптимістично, мовляв, усе в руках самого президента. Врешті-решт, навіть у Януковича, який мав увійти з Україною до Європи, або втратити владу та ганебно тікати з країни, такий вибір був. Що стосується Зеленського, він в історію потрапив навіть не як ми, історики, через чорний хід — істфак й аспірантуру, нехай і за своєю згодою, але за чужою примхою і волею. А значить, історія ця пишеться не його, а якоюсь іншою рукою.
