Правда пробуджується, якщо брехня засуджується
Дотримуйтесь Конституції, - каже нашим головним начальникам підлеглий народ. Вимога правильна, але передчасна. Спочатку треба навчитися говорити правду. Адже законність починається з чесності. Якщо брешуть обвинувачені, захисники і прокурори, то який суд у нас вийде, тим більше коли і суддя не проти прибрехати?
Чому на вищих поверхах заразилися пристрастю золотити вуха, мені зрозуміло. Коли немає дійсного, дуже хочеться видати за нього бажане. Ось і вигадуються різні історії про гарне життя, яке нібито вже є як плід праці багатьох панів міністрів. Їх озвучує прем'єр із незворушним виразом обличчя і впевненою дикцією. Заряд переконливості настільки високий, що хочеться йти словесною дорогою, навіть якщо вона веде до прірви.
На жаль, пан Президент не володіє упевненістю Прем'єра, зараховуючи The New York Times до ідеологічного знаряддя Кремля. Публіка йому не повірила. У Нью-Йорку точно образилися. А в Москві зраділи нагоді, що випала. У старих повій з'явився шанс звинуватити молодих у легкій поведінці.
Вже не знаю, як застерегти владних осіб від уміння брехати навіть собі на шкоду. Бо якби Прем'єр зізнався хоч в одному гріху Кабінету, а Президент подякував американській газеті за критику, то обидва придбали б більше, ніж втратили.
Із шахраями краще справи не мати - вчить нас життєвий досвід у господарському і діловому аспектах. Там ми намагаємося уникати партнерів і підрядників брехунів. У політиці ж усе інакше. Контакти з брехунами забезпечує система. Прем'єра ж не зміниш, як підрядника. Сама політика з'єдналася з брехнею в агломерат, склад якого можна визначити тільки в розплавленому вигляді. Вихід із порочного кола брехні - не тільки постійне її викриття, а й вироблення навичок щирості в спілкуванні. Наша справа - привчати еліту до правди як норми поведінки. Якщо станемо вимагати, то навчимо. Гарні манери прищеплюються, якщо погані засуджуються.
