Про антиукраїнські санкції
і любов до «пересічних українців»
Після слів Путіна щодо абонемента в раю для всіх росіян здавалося, що президент РФ поставив рекорд неадекватності. Але ні. На зустрічі з мером Москви Сергієм Собяніним 22.10.2018 цей свій рекорд Путін побив з легкістю. От як це було.
Собянін: «Ми із Севастополем міста-побратими, навіть коли Севастополь не був у складі Росії, завжди допомагали».
Путін: «Юридично він завжди був у складі Росії».
І далі Путін повідав дивну історію. Виявляється, коли Хрущов «незаконно» віддав Крим Україні, Севастополь «забули». Рішення про український статус Криму і Севастополя було ухвалено 1954 року. Упродовж 60 років ніким не оскаржувалося. Жодним судом не було визнано незаконним. Відповідно до багатьох міжнародних договорів Севастополь був такою самою частиною України, як Київ, Львів чи Одеса. І ось тепер випускник юридичного факультету Ленінградського університету Путін заявляє, що юридично Севастополь «завжди був у складі Росії».
Цього ж дня, 22.10.2018 Путін зробив ще один видатний вчинок: підписав указ про запровадження «спеціальних економічних заходів щодо України» у зв’язку з її «недружніми діями». Інформаційна обслуга Кремля обидва путінські вчинки прийняла із захватом. Особливу радість в інформаційних військах викликало запровадженняч санкцій проти України.
Загальний настрій мешканців російського телевізора до антиукраїнських санкцій можна сформулювати короткою фразою: «Заходи правильні, але запізнилися і недостатні». Загалом у цьому і є одна з важливих функцій телевізійної обслуги: «критикувати» людоїдів при владі за недостатнє людоїдство. Тобто докори влади за порушення прав людини, за розв’язування воєн і провокації проти інших країн — це доля запрошених «лібералів для побиття», а також «українців, американців та європейців за викликом», яким не дають говорити, публічно ображають і принижують. Правильні «експерти» і самі ведучі можуть інколи м’яко покартати російську владу за «довготерпіння», або висловити подив їхніми «надмірним гуманізмом».
Саме з цих позицій постійно виступає ізраїльський «експерт» Яків Кедмі. У програмі «Вечер» у Соловйова Кедмі висловив стримане задоволення у зв’язку з рішенням про запровадження антиукраїнських санкцій. Але одразу ж застеріг, що він, Яків Кедмі, чекає від Росії подальших кроків. Оскільки «якщо це перший крок, то так, а якщо це не перший крок, то санкції краще не запроваджувати». Окрім того, Кедмі оголосив, що «якщо Росія змінить свою політику лише щодо України, то цього замало». Оскільки Яків Кедмі знає, що «є інші країни, які недоотримали відповіді від Росії». Які саме країни мають отримати «відповідь від Росії», а також якою саме має бути «відповідь», Кедмі не уточнив, але, схоже, у студії Соловйова всім був відомий список цих країн і характер «відповіді Росії».
Після чого у Якова Кедмі відбулась невелчика дискусія з іншим «експертом», Дмитром Куликовим, який раніше повідомив, що «ми жаліємо всіх російських людей на Україні», і пояснив це своїми «християнськими почуттями». Яків Кедмі заперечив Куликову, що у нього неправильні християнські почуття, оскільки співчувати треба всім українцям, не поділяючи їх за національностями. На що впертий Куликив повідомив, що він категорично відмовляється співчувати «західноукраїнським нацистам».
Всенародну підтримку антиукраїнських санкцій було забезпечено у всіх суспільно-політичних програмах російського телебачення. У програмі «60 минут» від 23.10.2018 Ольга Скабєєва обгрунтувала антиукраїнські санкції суто по-людськи. Я б навіть сказав, закликала увійти у становище Росії, виявити до неї емпатію. «Адже ми розуміємо, — довірливо посміхаючись, пояснила Скабєєва, — що Україна всім осточортіла!»
Одне із завдань, яке мала вирішити інформаційна обслуга, — пояснити, що санкції не торкнуться «пересічних громадян України». Це було непросто, оскільки одночасно потрібно було довести, як сильно санкції вдарять по економіці України, як у цій країні злетять ціни на газ, електроенергію, продовольство, а рівень життя, навпаки, радикально знизиться.
А тут ще Леонід Гозман причепився до заяви Дмитра Медвєдева про те, що громадянам України буде заборонено переказувати кошти з Росії в Україну, тобто цей захід вдарить саме по сотнях тисяч громадян України, які приїздять на заробітки до Росії. Скабєєва і Попов почали хором кричати на Гозмана, що ця заборона стосується лише українських олігархів, а «пересічні українці» не повинні хвилюватися. Щоправда, пояснити до пуття, як фінансова установа чи митниця відрізнятиме «українського олігарха» від «пересічного українця» ні Скабєєва, ні Попов не змогли.
Складне завдання збереження доброго українолюбного обличчя у процесі ухвалення антиукраїнських санкцій було доручено розв’язати письменникові і депутатові Сергію Шаргунову. Це завдання письменник і депутат розв’язав методом простого заклинання. «Санкції, які запроваджуються, не будуть спрямовані проти «пересічних українців», — наклав перше закляття письменник і депутат Шергунов. І одразу ж для міцності наклав друге: «З українцями нас посварити не вдасться!».
У тому світі, де живуть письменник Шаргунов та інші мешканці російського телевізора, є ті, кого вони називають «пересічними українцями». І ось ці «пересічні українці» дуже люблять Росію і росіян. А надто люблять Путіна і сподіваються, що він особисто прийде і звільнить їх від фашистсько-бандерівської влади. Самих цих «пересічних українців» ніхто не бачив, проте російські телеглядачі добре знають українців двох типів. Перший тип представлений колишніми українськими політиками, які живуть в Росії, оскільки перебувають у розшуку в Україні у зв’язку з кримінальними злочинами. Це, приміром, колишній депутат Верховної Ради Ігор Марков.
Другий тип — «українці для побиття», такі, як В’ячеслав Ковтун чи Вадим Трюхан. На їхньому прикладі російський телеглядач має переконатися в тому, які ці українці дурні, жадібні і боязкі. Говорити таким «українцям за викликом» не дають, на перших же фразах перебивають, тільки-но такий українець починає говорити, камера одразу ж показує глумливі усмішки ведучого і «правильних експертів» і російський телеглядач одразу розуміє, що все сказане «українцем для побиття» — несусвітна дурість. І єдиний шанс для України, населеної такими ось нетямущими людьми, на колінах просити вибачення в Путіна, аби він прийняв цю «недокраїну» до складу Росії. Ось лишень громадяни України чомусь цим шансом не поспішають скористатися. Мабуть, тому, що такі ж «тупі», як і американці та європейці, які живуть у російському телевізорі і в масовій свідомості росіян.
