Про те, як важливо знімати перед сексом шкарпетки
Читала десь колись, що в благополучній Америці 1980-х жінки часто зазначали однією з причин розлучення таке: партнер займався сексом у шкарпетках. Кумедно, тому і запам’ятала.
Подруга в мене розлучається. Намагаюся її якось по-дурному розрадити, то питаю: «А він, бува, не кохався, не знімаючи шкарпеток?». «Можливо, – замислюється вона, – можливо, це якраз і була проблема. Або ще те, що він займався сексом-в-шкарпетках не зі мною, а з іншою жінкою». Так я і знала, що з тими шкарпетко-панчішними виробами щось не тойво, в них – першоджерело зла. Але.
От є у мене теж один «пунктик». Я навіснію, коли мій партнер шастає по моїй хаті в спідній білизні. Тим більше, коли то так виглядає: прийшов красивий-причепурений, стягнув одяг, акуратно розвісив, щоб не пом’яти-зіпсувати і нумо – гм-гм – комунікувати. Тобто, хтось його бачить при галстуку і піджаку, а я – виключно в боксерах. Наче б то, чого біситися? Це ж якраз і є близькі інтимні стосунки.
Але це той подразник, що і в питанні про шкарпетки і розлучення. Ну бо, всі припустити можуть: ноги мерзнуть, це не привід розлучатися! Так, щоб дійти до розлучення, взагалі немає подібних безкомпромісних питань. Хіба що «спатимемо з відкритою чи зачиненою хвірткою?». От тут уже краще розходитися, бо це – повний тупик.
Але питання є, серйозне і наразі таке. Який ступень «втіленості» іншої людини ми можемо собі дозволити, щоб сприймати спілкування з нею як соціально адекватне? Тим більше коли йдеться про контакт гранично близький – де межі «соціально адекватного» і так хисткі.
Я люблю дивитися, як люди їдять. Про них це повідомляє більше, ніж будь-які слова – сказані чи написані. Адже це найінтимніший контакт із усіх можливих: щось стає частиною тебе навіки. Ритуали у кожного свої: в якому порядку їсти, якими приборами. Це ж не тільки наслідки виховання. От один знайомий прочитав колись про чоловіка, котрий помер, напившись води після їжі. Йому майже сорок, і він ніколи не п’є рідину під час чи після обіду. А я була начиталася одного роману в дитинстві, і там було: «Він скоро помре, бо почав за обідом спочатку з’їдати найсмачніші шматочки». Я завжди найсмачніше залишаю на останок відтоді.
В ритуалах залицяння теж є свої «фішки». От наприклад, перше побачення – це «піти разом випити», а друге – це «запросити на вечерю». Не тільки тому, що втекти з бару, швиденько допивши той бокал вина-пива, якщо один одному не сподобалися, значно простіше. Вечеря – це уже довго. А вечеря з десертом – то просто «тривалі стабільні стосунки». Але справа, мабуть, і в самому наочно фізіологічному процесі поглинання їжі. Бабця мені колись мудрістю ділилася. Як визначитися, чи ти кохаєш чоловіка? – Подивись, як він їсть. Якщо тобі гидко, то все ясно. А якщо ти бачиш: п’є соєвий соус із соусниці, розмазує кетчуп по бороді, дістає офіціанта вимогами досмажити бладі-стейк – а ти дивишся і посміхаєшся, і такий він тобі кумедний і прекрасний. Ну то теж все ясно. Десь я потім цей «тест» ще кілька разів чула, так що либонь, народна мудрість.
Ладно. Є ще одна універсальна перевірка. Друг-чоловік розказав, випадково якось. Розписував мені свою нову пасію, а потім раптом: «Але вона це вважає сильно-серйозними стосунками уже». «Чому?», – перепитую, бо ніщо про те не свідчить. «Та вона почала користуватися для своїх справ туалетом у моїй квартирі», – спокійно констатує. І я тільки сміюся у відповідь: «Та ти що, невже твоя жінка – людина?! Нарешті!».
Отже. Коли це сталося, що людське тіло придатне для сексу, але не для їжі, випорожнення і похибок терморегуляції? Коли і чому бути тілом стало недостойним?
Ок. Є один виняток. Тіло, що хворіє. Розмови про хвороби – неймовірної потужності пікап. Співчуття до хворої людини є саме собою сильною емоцію, котру потім скерувати в еротичне русло нескладно. Вперше таке прочитала в мемуарах Герберта Велса (той ще був «ходок»). Він запросив юну жінку – і кілька годин розповідав їй, які системи органів у нього от-от відмовлять. Коли довів її вже цим до істерики, пояснив: «Мала, я помру буквально за кілька годин, ти ж бачиш, тому не відкладай занадто свою згоду на секс, бо часу обмаль». Вони дуже швидко побралися, і він її, до речі, пережив.
Хвороба – ексцес, її привабливість – в наявності унікального досвіду в іншої людини, котрий чимсь збігається із твоїм, але не накладається на нього повністю. Інший, але не Чужий – з цього, з цієї саме установки, починається більшість романтичних стосунків. Що є унікального в потребі їсти, спати, відвідувати вбиральню? Нічого! Це як стримані сльози мужнього чоловіка – міцний стимул щодо сексуальної привабливості. Соплі від такого ж – уже, вибачте, ні.
Чому дратує тіло, яке ми кохаємо – в якихось банальних і тривіальних його реакціях? Бо тоді воно нічим не різниться від нашого тіла – в його таких самих банальних і тривіальних реакціях. Просто цієї митті оті інь, янь, анімуси, аніми і прочіє гендерні протилежності один від одного на позір не розрізнити. А віддано кохати такого самого, як ти, згрубша кажучи: палко кохати самого себе… так для цього десяток психіатричних термінів набереться. І щонайменш одне табу: табу на інцест – заборона на секс із собі подібним.
А знаєте? Можна ж просто купити по парі «сексуальних» шкарпеток на кожного.
