Пробник децентралізації
«25.10-01.11.2018»
Скільки себе пам’ятаю, я це місто лише проїжджав. А тут, минулого тижня, вперше в житті я вийшов із потяга в Дніпрі. Утім, одразу зроблю застереження, колонка не про місто. На відміну мерських блогерских посиденьок, що стали вже традиційними, цього разу стороною, що приймає різношерсту експертну і блогерскую публіку, була Дніпропетровська обласна адміністрація, а темою зустрічі — децентралізація. Цією темою, що ще з перших розмов про реформу цікавила мене, нарешті Дніпропетровська ОГА змогла змусити знятися з місця навіть такого домосіда, як я. Ось вже кілька років, як Жак Паганель, що вивчав проблему виключно через дзеркало текстів, я вдячний Дніпропетровській ОДА за чудову нагоду все подивитися і помацати, ну а собі за те, що цієї нагоди я не змарнував.
Петриківка, Приміське, Слобожанське — звичайно, вибір цих об’єднаних територіальних громад, які ми відвідали, був невипадковим. По-перше, з радянських ще часів традиційно гостям демонструють лише «передові колгоспи»... Утім, у цьому сенсі, в масштабах децентралізації всієї України, вся Дніпропетровська область є передовою. По-друге, наш вибір був обмежений доступністю громад від обласного центру, що, у свою чергу, є одним з важливих чинників їхнього процвітання. Хоча, як ми вже потім переконалися на Форумі з децентралізації, чимало процвітаючих територіальних громад розташовані й у найвіддаленіших куточках цієї області.
ЗВИЧАЙНА УКРАЇНСЬКА СІЛЬСЬКА ШКОЛА ВИГЛЯДАЄ ТЕПЕР ТАК / ФОТО ДМИТРА КАРПЕЙЧІК ТА ПРЕС-СЛУЖБИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОДА
Що в контексті успішності на даному етапі децентралізації означає моя «процвітаюча громада»? Скажімо, це та громада, яка не марнувала часу на дискусії «а ми з цими обідранцями із сусіднього села об’єднуватися не будемо», не обрала собі в керівництво адептів секти «долар за 8», не поклала всі свої гроші на депозит, не пустила всі гроші на вуличні ліхтарі з сонячними батареями (трапляється і такий рідкісний звір, ну, хоч Теслу на орбіту не почали запускати)... Це громада, яка вклала свої кошти, що в кілька разів зросли, в інфраструктуру, і, що в контексті депопуляції українського села ще важливіше, в дитячі садки, школи, а у випадку із Слобожанським, ще й у будівництво спортивного комплексу і басейну. Дитячі садки і школи, що викликали схвальні коментарі наших західноєвропейських супутників і яким можуть позаздрити навіть багато столичних районів. — Не потьомкінські, справжні — я мацав: діти не голограми, стіни не картон.
100-ЛІТНІ СТІНИ ПЕТРИКІВСЬКОГО ШКОЛИ ПІСЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ ЗАГРАЛИ НОВИМИ БАРВАМИ / ФОТО ДМИТРА КАРПЕЙЧІК ТА ПРЕС-СЛУЖБИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОДА
І головне, це відбувається не в окремо взятій Дніпропетровщині, а, за винятком окупованих росіянами Криму і районів Донбасу і невідомо ким окупованого Закарпаття і Бессарабії, по всій країні. Когось із нас розчулили сільські центри інклюзивної освіти чи комп’ютерні класи із 3D принтерами, чесно вам зізнаюся, даруйте за відвертість, я мало не розплакався в петриківському шкільному туалеті. Коли навчався я, кабінок і унітазів ми не бачили не те що в київських школах, а навіть у головному «червоному» корпусі тоді ще Київського державного університету (в колись обладнаній дореволюційній університетській вбиральні більшовики влаштували приймальню декана, а викладачі і студенти 80 років були змушені ходити в дірку — як пролетаріат, що здав на брухт і пропив свої ланцюги). А тут у сільській школі. Зараз, напевно, моїх відчуттів уже не зрозуміти.
ДАНСЬКИЙ ЖУРНАЛІСТ, ЯКИЙ ЇЗДИВ ІЗ НАМИ, ДУЖЕ ХВАЛИВ НОВИЙ З ГОЛОЧКИ ДИТЯЧИЙ САДОК У ПІДГОРОДНОМУ. ТІЛЬКИ ДИВУВАВСЯ ЙОГО НЕДИТЯЧИМ РОЗМІРАМ. ЦЕ ВІН ЩЕ ДИТЯЧИЙ САДОК У СЛОБОЖАНСЬКОМУ НЕ БАЧИВ / ФОТО ДМИТРА КАРПЕЙЧІК ТА ПРЕС-СЛУЖБИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОДА
Ну а тепер щодо того, що наші гостинні господарі можуть визнати дьогтем. Про те, чого я не побачив. Що головне в децентралізації? — Ні, не місцеві бюджети, що зросли, і, як їх наслідок, дитячі садки, школи, дороги. Головне, аби жителі цих громад сприйняли себе не, хай цього разу і щасливим, об’єктом чергового експерименту, спущеного якимись дядечками з Києва, а нарешті суб’єктом — діяльним членом цієї громади, ініціатором і рушійною силою змін, що тривають. Аби вони нарешті стали господарями на своїй землі, у своєму селі чи райцентрі. Аби вони відчули, що ці школи, дитячі садки, дороги вони побудували якщо не своїми руками, то вже точно за власною ініціативою і за свої. Але людську натуру не вдалося перебудувати навіть адептам більшовицької євгеніки. Ось і скаржиться місцеве начальство: «Ми їм дитячий садок і школу, а прийшли бютівці, подарували кожному по енергоощадній лампочці, і народ голосує у громаді за них». Саме так, що не вони самі побудували, а «ми їм...» Сто років соціальних експериментів на селі привчили народ із недовірою ставитися до всього, що приходить ззовні, і цінувати з дарунків долі лише те, що можна покласти собі в кишеню. — Лампочку так. А ось школа, її в кишеню не покладеш. — Знову ж таки, — без жартів, так справді каже місцевий люд, — сьогодні тут садок чи школа, а завтра, після виборів, у них відкриють «АТБ».
З одного боку, попри всі блага, що вона забезпечила, децентралізація не знайшла ще хоч трохи відчутної масової підтримки або навіть просто розуміння з боку більшості місцевих мешканців. З другого, є підстави вважати, що і в Києві немає політичної волі довести реформу децентралізації, як передбачалося, до 2020 року до кінця. І річ навіть не в тому обсязі законодавчих актів, які ще треба для цього ухвалити, аби розв’язати руки господарській ініціативі, аби скасувати нарешті місцеві адміністрації, замінивши їх перфектами, що мають повноваження виключно наглядати за законністю, але не мають можливості розподіляти фінанси. Річ у тім, що в Кабміні ще мають велику силу прибічники «ручного керування», та й у Раді депутати схильні розглядати округи як свої феоди, де можна, шляхом перерозподілу субвенцій — елементарною, узаконеною державою і профінансованію Кабміном політичною корупцією купувати собі голоси. Попереду дуже важкий, багато в чому, утім, як і щоразу, вирішальний для України рік президентських і парламентських виборів. Що ближче до виборів, то більше відкриватимуть дитячих садків і шкіл. А ось із продовженням реформи децентралізації у вигляді потрібних нових законів, із цим, схоже, доведеться зачекати. Від результатів виборів залежить, зачекати роки чи десятиліття.
